Український націоналізм у час війни з Росією

Лютий 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
3
2090 переглядів

(Продовження. Початок у попередньому числі «Критики»: «Український націоналізм у час Евромайдану»)

Обороняючись від «русофашистів»

Повалення режиму Януковича та формування нового уряду, яке здійснили колишні опозиційні партії наприкінці лютого 2014 року, відкрили шлях до втілення в державних інституціях ідей Майдану, зокрема й тих, що стосуються національної ідентичности. Проте раптова російська інтервенція в Криму, а за декілька тижнів — на Донбасі, поставила це втілення під загрозу, звузивши його розмах і явивши ворога, але водночас мимоволі показавши цим важливість національної ідентичности. Не варто недооцінювати довгострокового впливу непомітного стверджування національної ідентичности в повсякденній практиці, — проте найпомітнішу роль у поширенні та перетворенні українського націоналізму в тривожні місяці 2014 року відіграло саме протистояння з Росією.

Формування парламентської більшости й виконавчої влади, яке здійснили політичні сили, що представляли себе як провідників Майдану, неминуче привело до впровадження ідей і ритуалів Майдану в державну практику. Наприклад, в офіційних виступах — особливо пов’язаних із днями пам’яті, зверненнями до народу й іншими врочистими подіями — ледь не обов’язковим стало гасло «Слава Україні!» (у відповідь на яке тепер лунало «Героям слава!», що раніше обмежувалося заходами відверто націоналістичних організацій). Пам’ять героїв Майдану увічнено в назвах вулиць та монументах у багатьох містах України, а пам’ятники Лєнінові повалили один за одним у центральних і навіть східних реґіонах, де вони пережили розпад Радянського Союзу. Повалення започаткували «свободівці» й інші радикальні націоналісти як підривну діяльність проти режиму Януковича, що захищав ці пам’ятники, а з ними й усю спадщину СРСР. Однак після Майдану це свавільне знесення лєнінів зусиллями різних груп активістів підтримали демократично налаштовані верстви населення як вияв революційних змін. За влучним формулюванням Сергія Єкельчика, «повалення пам’ятників Лєнінові стало визвольною дією, бо вони були також символами авторитаризму, і старого совєтського, і нового російського» (Washington Post, 28.02.2014). Та найголовніше — зовнішня політика нового уряду доволі послідовно втілювала прагнення Майдану до Европи й геть від Москви, що найяскравіше виявилося в швидкому підписанні знехтуваної раніше угоди про асоціяцію з ЕС.

Наприкінці січня, згідно зі спільним опитуванням Київського міжнародного інституту соціології та «Соцису», частка тих, хто підтримував інтеґрацію України в ЕС, ненабагато перевищувала відсоток прихильників Митного Союзу (45% проти 36%). За нормального ходу подій знадобився би час, аби нова орієнтація владних еліт привела до радикального зростання суспільної підтримки европейської інтеґрації та її беззастережної переваги над прагненням міцних зв’язків із Росією. Проте несподіване вторгнення погано замаскованих російських військ до Криму менш ніж за тиждень після втечі Януковича, а незабаром запеклі проросійські демонстрації в деяких східних містах і напади на прихильників Майдану, що їх спровокували прибулі з Росії учасники, яскраво продемонстрували реальну загрозу для України від тих, кого багато її громадян доти вважали за дружній народ або й за частину того ж самого народу. Якщо раніше рішуча антиросійська позиція асоціювалася головною мірою із західняками й україномовцями, то відкрита конфронтація в східних та південних реґіонах спонукала багатьох їхніх переважно російськомовних мешканців також прийняти цю позицію.

Для багатьох російськомовців болісне відчуження від культурно спорідненої Росії доповнило відданість українській націоналістичній традиції, яку породив Майдан. Ось як це пояснює донецька письменниця Олена Стяжкіна в статті, опублікованій за два дні після того, як російські спецназівці без розпізнавальних ознак захопили будівлю кримського...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі