Український націоналізм у час Евромайдану

Грудень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
4077 переглядів

Пам’яті Боріса Дубіна (1946–2014)

Однією з багатьох прогалин україністики, що їх наочно продемонстрували надзвичайні події минулого року, є неадекватне концептуальне й аналітичне ставлення до сучасного українського націоналізму. Панівний підхід, який звужує націоналізм до політичних організацій, що самі називають себе націоналістичними, а поширеніші, проте менш помітні вияви цього явища розглядає в рамцях націєтворення та національної ідентичности, виявився непридатним для відстеження нинішнього процесу увиразнення та радикалізації націоналізму і еліт, і мас. Фактично науковці й далі здебільшого розглядають український націоналізм як «вірування меншини», якщо скористатися відомим окресленням цього явища в книжці Ендрю Вілсона, що простежувала події перших років незалежности. Тож вони не припускають, що внаслідок націєтворення, яке стимулювала державна незалежність, націоналізм могли засвоїти більшість пострадянських українців, бодай у поміркованій чи «банальній» формі (маю на увазі концептуальне розрізнення «гарячого» й «банального» націоналізмів у Майкла Біліґа, коли націоналізм першого типу активно обстоює національні інтереси, а другий непомітно відтворює їх). Але після двох десятиліть незалежности це засвоєння стало очевидним під час народного повстання проти байдужої та нездарної держави, а згодом її поставторитарного переродження, ускладненого зовнішньою аґресією.

Щоби посприяти заповненню цієї прогалини, послухаюся поради Франка Сисина, який у рецензії на Вілсонову книжку пропонує розглядати український націоналізм як «складну картину ідентичностей, розмаїтих світоглядів і політичних організацій», де слід відокремлювати «проблеми та позиції, якими переймається вся Україна, від тих, що ними цікавляться лише невеликі групи населення». У виданій п’ятнадцять років тому книжці «Український націоналізм у незалежній Україні» я спробував описати український націоналізм останніх радянських і перших незалежницьких років, зосередивши увагу на ідеологіях і політичній діяльності еліт, але вказуючи також на їх зв’язок із настроями й ідентичностями мас. Ця подвійна орієнтація ґрунтувалася на поширеному (західному) академічному розумінні націоналізму як, з одного боку, «почуття й ідеології відданости нації та її інтересам», а з другого — «намагання підтримувати національну ідентичність за допомогою політичної дії» (згідно з означенням у «Словнику політичної думки» Роджера Скрутона). Спираючись на той давній аналіз, у цій статті я розглядаю основні зміни на різних рівнях українського націоналізму, зумовлені Евромайданом і подальшим втручанням Росії в Криму й на Донбасі.

Я й далі зосереджуватимуся на дискурсі, проте звернуся передусім не до ідеологічних брошур чи політичних програм, як п’ятнадцять років тому, а радше до постів у Фейсбуку, де нині зазвичай висловлюють і фіксують ідеології та відчуття. Такий підхід дає змогу проаналізувати відмінності й еволюцію поглядів різних більш-менш відомих і впливових людей, а потім зіставити їх із соціологічно виявленими вподобаннями всього населення чи окремих великих груп. В обох випадках я розглядатиму не лише ті висловлювання, що безпосередньо стосуються нації та її гаданих інтересів, а й ті, де національна ідентичність є тільки тлом.

Моє припущення полягає в тому, що нові теми, гасла, символи й моделі поведінки, в яких виявляється сучасний український націоналізм, виникли з політичної активности в Києві та інших великих містах, а потім поширилися на більші маси людей, на яких вплинули дискурси груп активістів і ті інституції, в яких вони діяли. Це поширення, якому дуже посприяли масові протести й російська аґресія, демонструє вплив ідеологій і дій невеликих груп на настрої та ідентичності широких мас, а отже, виявляє міцний зв’язок між двома рівнями націоналізму.

...
Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі