Український конституційний процес у 2014 році

Березень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
8
2294 переглядів

2014 року український конституційний процес було спрямовано на правове вреґулювання нової політичної реальности — наслідку революційних подій під загальною назвою Евромайдан.

До юридичних засобів конституційної трансформації слід віднести насамперед Закон України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» від 21 лютого 2014 року; Постанову Верховної Ради України «Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII»; Постанову Верховної Ради України «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України» від 22 лютого 2014 року, Постанову Верховної Ради України «Про покладання на Голову Верховної Ради України виконання обов’язків Президента України згідно із статтею 112 Конституції України» від 23 лютого 2014 року.

У подальшому конституційний процес було продовжено актом офіційного внесення до Верховної Ради з боку президента України Петра Порошенка проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування)» № 4178а від 26 червня 2014 року. Доцільно розглянути ці юридичні кроки у хронологічній послідовності.

Закон України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України»

Перше, на що слід звернути увагу при ознайомлені із Законом «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» від 21 лютого 2014 року, це сама його назва. Зокрема, словосполучення «відновлення дії <…> Конституції» є функціонально навантаженим у хибному керунку.

Адже стаття 85 чинної на час ухвалення цього Закону Конституції України, яка містить перелік основних парламентських повноважень, не передбачає можливости «відновлення дії <…> Конституції України» через одноразове парламентське голосування за законопроєкт. Як зазначено у статті 85 Основного Закону, до повноважень Верховної Ради України (у плані можливих модифікацій Конституції) належить «внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції».

Окрім того, як стверджується у статті 5 Конституції України, «право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно [курсив мій. — В. Р.] народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами». Це, як свідчить здоровий глузд, означає, що у випадку, коли зміни до Конституції України зачіпатимуть елементи конституційного ладу, їх має ухвалювати винятково народ на всеукраїнському референдумі без будь-якої (за винятком організаційної) участи держави у його проведенні.

Оскільки зміна форми правління в державі є одночасно зміною одного з елементів її конституційного ладу, перехід України від моделі президентської республіки до моделі республіки парламентської мав би здійснюватися лише за прямою згодою українського народу. Простіше кажучи, запровадити парламентську республіку в Україні може, відповідно до її Конституції, винятково всеукраїнський референдум.

Цю тезу слід уважати принциповою за будь-яких обставин. Як юридичний чинник вона діяла від первісного ухвалення Конституції України 28 червня 1996 року і надалі є так само актуальною. Лише цієї обставини цілком досить для того, щоб Конституційний Суд принагідно не зміг погодитися з ухваленням конституційної (політичної) реформи 2004 року. Як відомо, цю сумнозвісну реформу проголосували в пакеті з ординарним законом та постановою Верховної Ради, що призвело до ефекту зворотного керування, коли зміст поточних нормативних актів безпосередньо...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі