Українські роздоріжжя

Березень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
105 переглядів

Чергова конституційна (політична, парламентська, урядова) криза в Україні припала цього разу на Новий рік. Тож люди святкували, сподіваючись, попри всі негаразди. А негараздів накопичилося чимало. Напруження бюджетне, газово-енергетичне... Проте все це в політичному сенсі – евфемізми, за якими стоїть відносно проста й зрозуміла річ: українське прощання з імперією, тоталітарною свідомістю і посткомунізмом надміру затягнулося.

Власне, тоталітаризму в економічному чи політичному розумінні в Україні вже давно не існує, проте залишився посткомунізм – психологічний, ментальний, морально-етичний. Проявів саме такого побутово-психологічного посткомунізму маємо доволі, причому майже на всіх соціяльних щаблях і рівнях. Але більше, ніж деінде, він проявляється в загальній політичній демагогії, яка, мов ковдрою, накрила країну. Посткомунізм в Україні досі живий, ми бачимо його в політичній істериці марґінальних партій, «веселому» пануванні доцільности над законністю, відвертому еґоїзмі найвідоміших політичних фігур.

Зовні виглядає так, що громадська дискусія, зорганізована у вільних ЗМІ, обертається довкола ніби класичних тем: конституціоналізм, демократія, вигоди парламентаризму, вади президентської республіки, чесні та прозорі вибори. Проте глибше, так би мовити, в логічному підтексті, йдеться про щось цілком відмінне, інакше. Зокрема, за лаштунками організованої соціяльної комунікації знову й знову прозирає всім знайоме питання: говорити й діяти чесно чи й надалі замилювати очі всім довкола? Політична нещирість стала нашою національною проблемою. Нещиро говорять і діють практично всі жителі наших горішніх поверхів.

Нещирими є судді, офіційні правозахисники та члени ЦВК, які подалися в партійні виборчі списки, нещирими є мільйонери й мільярдери, які заради загального добра залишили свій бізнес, нещирим є Володимир Литвин, який із міркувань забезпечення політичного «спокою» та «стабільности» не приводить до присяги конституційних суддів. Наша політична еліта всюди промовляє альтруїстично, а думає корисливо й відверто прагматично. Як свого часу зазначив віконт Генрі СентДжон Болінґброк, корупція – це просто відсутність громадянських чеснот. Корумпована людина зайнята собою і байдужа до блага нації. Такий занепад моральности особи, таке виродження всього – починаючи від фундаментальних засад і закінчуючи суспільним життям – призводить до занепаду держав.

До того ж цієї весни верхівка українського істеблішменту має наново здертися високо нагору. Дмітрій Пісарєв у «Історичних ескізах» описав цей феномен так:

...Мешканці долішніх поверхів знають, що на антресолях жити дуже весело; тому в усій піраміді панує несамовите бажання дертися догори; вгору лізуть і гастрономи, і честолюбці, і марнославні посередності; але туди деруться і видатні таланти, й морально бездоганні люди, бо ж тільки на горішньому поверсі можна знайти розумову діяльність і певний ступінь моральної самостійности. Краса, розум, талант, багатство, залізна воля – все, що хоч у чомусь становить силу людини, застосовується для переправи на горішній поверх. Внизу залишаються тільки ті, кого природа й обставини позбавляють будь-якої можливости піднестися.

Під час переміщення на верхню палубу колишній прем’єр несподівано відкриває в собі прихильника «канцлерської» республіки, а член Верховного Суду та парламентська уповноважена з прав людини прикрашають своїми титулами проблемні виборчі п’ятірки. Виглядає так, що штучна мотивація й арґументація сягнула нині навіть рівня наукової теорії. В країні, де в гуманітарній сфері вже чимало років мало хто серйозно й по-справжньому вчиться, політологи й конституціоналісти переконують громадський загал у принадах парламентаризму. Бо ж нібито вся Европа – це букет із парламентських республік. Чомусь при цьому забувають, що Европа є до того ще й монархічною. Бельгія, Сполучене Королівство, Данія, Нідерланди, Норвегія, Швеція... То чого б і Україні не стати монархією? Тим паче...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі