Українські добровольчі батальйони і полк «Азов»

Травень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
4236 переглядів

Від «чорних чоловічків» до переходу до складу Національної ґвардії

За словами одного з творців «Азову», Степана Байди,

історія самого батальйону, а пізніше полку «Азов» починається навесні 2014 року в Києві, коли у старому корпусі готелю «Козацький» почали збиратися деякі представники Майдану та їхні побратими, що вийшли з в’язниці, які були політв’язнями в період правління режиму Януковича, з організації «Патріот України». «Азов» розпочався з 30 осіб ентузіастів, які навесні [2014 року] стали там збиратися та організовуватися. Активістам вдалося юридично закріпитися у будівлі, аби це не виглядало як захоплення готелю «Козацький». Був також офіс у Харкові на вулиці Римарській, який пізніше, 14 березня, намагалися взяти штурмом сепаратисти.

У березні 2014 року в Харкові під час вуличних зіткнень з’являються так звані «чорні чоловічки», тобто праворадикальні активісти у масках СНА/ПУ та інші націоналісти у чорних формах. В українській пресі повідомлялося, що бійці в Харкові бачать себе противагою «зеленим чоловічкам» та військовій інтервенції Росії на схід України, що насувається. У пресі цитували відеозвернення активістів:

Ми, українці Сходу, спостерігаючи за бездіяльністю влади та абсолютним саботажем силових структур на місцях, почуваємося беззахисними перед сепаратистами та окупантами. Розуміючи це, беремо на себе місію звільнення усього Південного Сходу від окупантів в особі диверсантів або так званих «зелених чоловічків» (російських військовиків, які військовою силою окупували Крим) та зрадників-сепаратистів.

Один із найкращих експертів з українського та російського правого екстремізму Вячеслав Ліхачов пише, що

14 березня активісти «Патріота України»/СНА/«Правого сектора» під керівництвом <…> Білецького в Харкові мали фізичний контакт із учасниками сепаратистських виступів. У ході зіткнення із застосуванням вогнепальної зброї двох проросійських активістів було вбито. <…> [У]битих у Харкові, перших жертв серед сепаратистів від рук реальних українських націоналістів, використала антиукраїнська пропаґанда для подальшої мобілізації прихильників проросійських поглядів. Фактично саме дії групи <…> Білецького були єдиними хоч трохи реальними підставами, використаними для створення образу загрози з боку «бандерівських карателів».

Варто додати, що змальований тут образ «бандерівських карателів» в антиукраїнській пропаґанді російських медій було артикульовано ще до цієї події і що кремлівські журналісти могли при цьому вже трохи раніше покликатися на дії представників СНА/ПУ. Це відбувалося, наприклад, у зв’язку з телевізійним зверненням згаданого Ігоря Мосійчука від 24 лютого 2014 року, в якому соціял-націоналіст, вбраний у чорну футболку зі знаком СНУ/ПУ, що нагадує СС-івський «вовчий гак», оголосив про анексію Криму, яка тоді розпочиналася:

Будь-які спроби розірвати територіальну цілісність України будуть жорстко покарані. Якщо влада на це не здатна, то «Правий сектор» сформує «поїзд дружби». Ми, як в 90-му УНСО, поїдемо в Крим. Тоді публіка, подібна цій, як щурі втікали, коли колона унсовців входила в Севастополь.

Сарказм такого штибу могли сприйняти як мало приховану фізичну погрозу на адресу проросійсько та/або антимайданівсько налаштованих громадян українського півострова.

Зі слів Степана Байди, між початковою групою добровольців, яка згодом стала називати себе батальйоном «Азов», був певний діялог із новою українською владою, яка, за його спогадами, запропонувала офіційно оформити створену групу в батальйон «Слобожанщина». Активісти пройшли обстеження медичної комісії за кошти МВС. Проте цього проєкту не було втілено, хоча, за словами Байди, у його групи далі був контакт із державними органами. Байда розповідає, що 18 травня 2014 року його група виїхала до Бердянська для тренувань на полігоні. Зі згаданого готелю «Козацький» у Києві добровольці приїжджали автобусами на полігон. Тоді у цьому активі було близько 80 осіб.

Ігор Мосійчук, який називав себе тоді прес-секретарем руху під назвою «Правий сектор — Схід», заявив, що активісти у чорному не планують оформлення в постійну структуру. Однак на початку травня 2014 року група Білецького розпочала створення батальйону «Азов», очевидно, за участи лідерів Радикальної партії Олега Ляшка, «Братства» Дмитра Корчинського та інших менш відомих націоналістичних активістів. Невдовзі після сформування «Азов» звільнив Маріуполь, далі батальйон брав участь у боях під Іловайськом та в Приазов’ї.

Центральним символом емблеми «Азову» стали аналогічні до колишньої монограми СНПУ та офіційного знака СНА/ПУ накладені одна на одну латинські літери «I» та «N», що символізують фразу «Ідея Нації». Цей символ водночас є дзеркальним відображенням так званого «вовчого гака» (німецькою Wolfsangel), що його використовували, серед інших, дивізія СС «Das Reich» (Імперія) та голандська дивізія СС «Landstorm Nederland» (Земельна дружина Нідерландів) у часи Другої світової війни, а також низка неофашистських організацій після 1945 року. У Міністерстві внутрішніх справ України у відповідь на критику відповіли, що знак СНА/ПУ є й емблемою Нобеля. Міністр Аваков також стверджував, що більшість добровольців у батальйоні «Азов» мають власний світогляд. Так чи так, враховуючи чимало расистських висловлювань лідерів «Азову», символ «Ідея Нації», як і відображене за ним окультне «чорне сонце» в емблемі полку, варто розглядати як вираз неонацистського ідеологічного вектора керівництва полку, а не як знаки, що лише випадково нагадують правоекстремістську символіку інших країн та періодів. Зв’язок між символікою «Азову» та ідеологією СНА/ПУ підтверджує й те, що волонтери добровольчого батальйону, які влітку 2014 року підтримували «Азов» у Києві, коментували в інтерв’ю Тетяні Безрук, що у діяльності їхніх підрозділів є ідеологічний момент. Після створення батальйону Білецький 2014 року визнав: «Ми від себе не відходили. Все, що є за душею в “Азову”, — виходить із його правої ідеології, спадку “Патріота України”».

Неонацистський імпульс створення «Азову» був настільки великий, що у його так званому російському корпусі опинилися неонацисти з Росії — Роман Желєзнов, Алєксєй Кожемякін та Алєксандр Парінов, а інший росіянин із подібними поглядами, який переїхав до України, Алєксєй Барановський, міг досліджувати будні «Азову». Показово, що Парінов та Барановський раніше були пов’язані з одним із найгорезвісніших неонацистських угруповань путінської Росії, із так званою Бойовою організацією російських націоналістів (БОРН), яка, зокрема, займалася цілеспрямованими вбивствами російських антифашистів. Леґальне крило БОРНу «Русский образ» якийсь час мало непряме заступництво Кремля. Ба більше, колишні близькі до «Русского образа» активісти Євґеній Валяєв та Станіслав Бишок тепер, за словами Алєксандра Літого, «подають себе як “політичних експертів”. Нині вони працевлаштовані у “Народну дипломатію” та Міжнародну організацію зі спостереження за виборами “CIS-EMO”». Бишок навіть став «експертом» з українського правого радикалізму.

Із початком масштабних бойових дій на сході України з кола відомих початкових покровителів «Азову», очевидно, пішов спочатку Ляшко, а пізніше і Мосійчук (деталі цього розколу вимагають подальших досліджень). Найзнаковіше обличчя СНА/ПУ, Білецький, залишився командиром батальйону і влітку 2014 року здобув широку популярність серед української громадськости завдяки численним інтерв’ю українським медіям. 2 серпня Білецького було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а 15 серпня він одержав дострокове звання підполковника міліції.

До кінця червня 2014 року чисельність батальйону досягла близько 500 осіб. 18 серпня 2014 року на базі батальйону за наказом Міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова було сформовано полк «Азов». Дещо пізніше було зроблено офіційну заяву про те, що Полк особливого призначення МВС України «Азов» перейде до складу Національної гвардії України у складі 800 осіб.

Тож «Азов» у цій новій якості далі існує, збільшивши (а можливо, й далі збільшуючи) власну чисельність. Факт і наслідки офіційного включення цього добровольчого підрозділу до силових структур України відкривають нову фазу в його розвитку. Як і у випадку «одержавлення» інших нових українських батальйонів, які виникли 2014 року, відповідне перетворення «Азову» з явища постмайданного «третього сектору» на частину нової української держави вимагає подальшого вивчення, зіставного розгляду та окремої оцінки.

Сторінки6

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії! (1)

Зображення користувача Tymur Levchuk.
Tymur Levchuk 21 червня 2016 року, 11:16

Користуючись підтримкою суспільства і уявним правом говорити від імені більшості, такі батальйони пополяризують насилля, ксенофобію, антисимітиз та гомофобію - цим вони себе маргіналізують і дискридитують. Навіть якщо особовий склад не такий - ми не бачимо протесту чи спростування з їхнього боку, а ті одиночні учасники та учасниці, які це роблять зазнають утисків і по-суті їх витісняють з цього руху. Попри суспільну критику - рухи не зазнають змін, а стають ще більш радикальними, таким чином дискридитуючи ідею, що призведе до суспільного не сприйняття таких рухів в перспективі.

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі