Українські добровольчі батальйони і полк «Азов»

Травень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
3483 переглядів

Казус Корчинського і зв’язок «Азову» з Ляшком

Найвідоміший учасник доленосної акції 1 грудня 2013 року — Дмитро Корчинський, лідер організації «Братство», члени якої пізніше візьмуть участь у створенні «Азову» й опиняться у виборчому списку Радикальної партії Ляшка на парламентських виборах 2014 року. Корчинського особливо часто помічали у провокаційних акціях, схожих на події під адміністрацією президента.

Попри те, що Корчинський уже від початку 1990-х був однією з найпомітніших фігур українського ультранаціоналістичного середовища, 2005 року лідер «Братства» виступав лектором у російському молодіжному літньому таборі «Селігер», що його організував близький до Кремля рух «Наши». Теперішній куратор української політики Кремля та помічник президента РФ із питань взаємовідносин з Абхазією та Південною Осетією, Владіслав Сурков, як тодішній заступник керівника адміністрації президента РФ іще до «Селігеру» зустрічався з Корчинським на форумі «Европа: підсумки року змін», який відбувався у Москві наприкінці червня 2005 року. За інформацією російської преси, на цьому форумі Корчинський заявив, що російські громадські організації, фонди та інститути «повинні протистояти різноманітним помаранчевим намірам і всередині країни, і на всьому пострадянському просторі». Ба більше, у 2004–2007 роках Корчинський був, спільно з представницею прокремлівської Проґресивної соціялістичної партії України Наталією Вітренко, офіційним членом Вищої ради Міжнародного евразійського руху під керівництвом російського правого радикала Алєксандра Дуґіна. В середині 2000-х Корчинський публічно виступав як спільник Дуґіна, хоча той не раз виголошував особливо українофобські висловлювання. Скажімо, у книжці «Основи геополітики», виданій 1997 року, Дуґін писав:

Суверенітет України є настільки неґативним для російської геополітики явищем, що, в принципі, легко може спровокувати збройний конфлікт… Україна як держава не має жодного геополітичного сенсу. У неї немає ані особливої культурної звістки універсального значення, ані географічної унікальности, ані етнічної винятковости. Історичний сенс України відображено у самій її назві — «Україна», тобто «окраїна», «прикордонні території».

Однак Корчинський виступив, за словами Віктора Шнірельмана (Інститут етнології та антропології РАН),

21 вересня 2005 р. на мітинґу [Дуґінового] Евразійського союзу молоді, що відбувався на Слов’янській площі в Москві з нагоди 625-ї річниці битви на Куликовому полі, [де він] закликав до безжальної війни проти атлантичної цивілізації та заявив, що війна ця близька як ніколи.

Ба більше, існує підозра, що незадовго до або після оголошення Корчинського у розшук, у зв’язку з подіями 1 грудня 2013 року, ультранаціоналіст тимчасово переїхав з України до Росії і давав із російського укриття скайп-інтерв’ю українським телеканалам. Якщо ця інформація підтвердиться, то було би прикметно, що Корчинський приблизно у грудні 2013 — лютому 2014 року перебував у Росії, хоча в цей час кремлівські медії розкручували масштабну інформаційну кампанію, пов’язану з українським радикальним націоналізмом. Російські державні телеканали та газети представляли Евромайдан як фашистське та антиросійське явище і демонізували лідера «Правого сектору» та «Тризуба ім. С. Бандери» Дмитра Яроша як вирішального фігуранта тодішніх київських подій. Тоді як українського радикального націоналіста Яроша було оголошено у російський розшук, іншому українському ультранаціоналісту Корчинському, очевидно, було дано можливість утекти від українського розшуку до Росії.

На тлі його російських зв’язків слід додати, що Корчинський є не лише радикальним українським націоналістом; на початку 1990-х років, у зв’язку зі створенням УНА-УНСО, він тісно співпрацював з Юрієм Шухевичем, сином Романа Шухевича, колишнього очільника УПА та керівника ОУН (б). Від листопада 2014 року Юрій Шухевич є депутатом Верховної Ради від так званої Радикальної партії Олега Ляшка. Корчинський у 1990-х роках також був автором гасла «Крим буде українським або безлюдним!». Однак за минулі роки він часто приїздив до Росії, що іще дивніше з огляду на те, що він, за словами покійного Владіміра Прібиловського (Аґенція «Панорама»), «1996 року воював у Чечні на боці чеченських сепаратистів. В опублікованих 2005 року спогадах про Чеченську війну (у книжці «Революція від кутюр») серед іншого [Корчинський] розповідає, як у його присутності вбивали полонених російських солдатів (перерізали горлянку, а потім дострілювали)».

Антон Шеховцов у статті про «васильківських терористів» вказує на деякі деталі біографії іншого співзасновника «Азову», Ігоря Мосійчука, який до серпня 2014 року був прес-секретарем СНА/ПУ та батальйону і, на відміну від Корчинського, лише недавно став широко відомим:

Мосійчук не лише колишній член УНА-УНСО (під [тодішнім] керівництвом провокатора Дмитра Корчинського) та [колишньої] Соціял-національної партії України (нині «Свобода»), а й «права рука» місцевого васильківського «князька-реґіонала» Сергія Іващенка. На місцевих виборах у Василькові 2010 року Іващенка було переобрано мером міста (висувався від Партії реґіонів), а Мосійчук та Бевз (обидва йшли від партії «За Україну!» В’ячеслава Кириленка) стали депутатами місцевої ради. <…> ці вибори повністю сфальсифікував Іващенко за допомогою підлеглих йому фашистів із Соціял-національної асамблеї (СНА). Зокрема, роботу виборчої комісії заблокували бандити-фальсифікатори, серед яких був Мосійчук та Володимир Шпара [також один із майбутніх командирів «Азову»].

Мосійчука за списком згаданої Радикальної партії Ляшка було обрано 25 травня 2014 року до Київської міської ради, а 26 жовтня 2014 року, знову за списком партії Ляшка, він став депутатом Верховної Ради. Того ж дня за списком Радикальної партії до Верховної Ради було обрано згаданого співзасновника УНА-УНСО Юрія Шухевича, активіста «Братства» Дмитра Линька та дружину Дмитра Корчинського, Оксану Корчинську.

Окрім Мосійчука, на київських міських виборах 25 травня 2014 року за списком Радикальної партії було висунуто і головного ідеолога СНА/ПУ, доктора історичних наук Олега Однороженка, який, однак, не пройшов до Київради. Історик був другим після Корчинського відносно відомим учасником спроби штурму адміністрації президента на Банковій 1 грудня 2013 року. Від початку створення «Азову» Однороженко є офіційним «замполітом» батальйону/полку.

Йому належать, зокрема, такі слова:

Обмеженню та контролю будуть піддані всі інородні етно-расові групи, з їх подальшою депортацією на історичні батьківщини. Виходячи з того, що ми, Українські соціал-націоналісти, розглядаємо так звані «людські раси» як окремі біологічні види, а людиною розумною (Homo Sapiens), в біологічному розумінні, вважаємо лише Білу Європейську Людину (без включення в це поняття так званих «південних європеоїдів» — середземно-морська, кавказька, паміро-ферганська та ін. раси, що в біологічному відношенні також являються відмінним від нас біологічним видом), вважаємо своїм прямим обов’язком унеможливити будь-які міжрасові (міжвидові) контакти, що призводять до міжрасової (міжвидової) мішанини, і в кінцевому рахунку — до вимирання Білої Людини.

Сторінки6

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії! (1)

Зображення користувача Tymur Levchuk.
Tymur Levchuk 21 червня 2016 року, 11:16

Користуючись підтримкою суспільства і уявним правом говорити від імені більшості, такі батальйони пополяризують насилля, ксенофобію, антисимітиз та гомофобію - цим вони себе маргіналізують і дискридитують. Навіть якщо особовий склад не такий - ми не бачимо протесту чи спростування з їхнього боку, а ті одиночні учасники та учасниці, які це роблять зазнають утисків і по-суті їх витісняють з цього руху. Попри суспільну критику - рухи не зазнають змін, а стають ще більш радикальними, таким чином дискридитуючи ідею, що призведе до суспільного не сприйняття таких рухів в перспективі.

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі