Українська преса: між просвітництвом і маскультом

Травень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
33 переглядів

Наприкінці минулого року я отримав пропозицію взяти участь у зустрічі польських та українських істориків, котрі серед багатьох інших проблем вирішили обговорити також характер висвітлення історичних подій у масовій українській та польській пресі. Не претендуючи на дисертаційну ґрунтовність, я закономірно обмежив свій огляд найдоступнішими для мене київськими та львівськими виданнями, – вони, хоч і не є достатньо репрезентативними для всієї України, проте, безумовно, є важливими для вироблення й артикуляції певної загальнонаціональної ідеології.

Паралельні історії

Вже на самому початку своєї праці я зіткнувся, однак, із проблемою невиразності обох ключових понять, винесених у заголовок того реферату, який я мав підготувати: «Новітня історія на сторінках української преси». Передусім, «новітня історія» для українців означає зовсім не те саме, що для поляків чи будь-якої іншої «нормальної» нації. Бо «нормальні» суспільства бодай у найзагальніших рисах таки досягли певного консенсусу щодо інтерпретації подій власної історії, зокрема найновішої (спадщина ПНР, проблема люстрацій, угоди «круглого столу» – все це хоч і викликає у Польщі гарячі дискусії, проте не впливає на принципову практично для всіх поляків прозахідну, проринкову, пронезалежницьку орієнтацію); натомість в Україні питання про ставлення до Петлюри, Мазепи, Бандери, ОУН, УПА і т.д., й т.ін. драматично ділять суспільство практично за всіма параметрами (Захід–Москва, «капіталізм»–«комунізм», українізація–русифікація, незалежність–«Союз» тощо). Наприклад, лише 16% опитаних громадян України вважають, що свято 7 листопада треба скасувати, «тому що політична ситуація в країні змінилася». Натомість 66% вважають, що його треба зберегти, бо це «ознака шанобливого ставлення до історії нашого суспільства». Решта респондентів (і чимала: 18%) не визначилася (див.: «День», 6.11.98).

Як наслідок – обговорення будь-якої історичної проблеми перетворюється на чергову пропаґандистську баталію «холодної громадянської війни», де науковість арґументів не має суттєвого значення і де взагалі немає нюансів, нема середини, а є лише чорні та білі тони. Зрозуміло, що в такому контексті лишається мало місця для наукових дискусій, зокрема всередині «свого» ідеологічного табору. Адже будь-який сумнів, «ревізіонізм» у такому «партизованому» середовищі сприймається як «зрада», як перехід на інший, «ворожий» бік ідеологічних барикад: «хто не з нами, той проти нас».

Відтак масова ліберальна преса звичайно воліє не зачіпати найдражливіших тем (наприклад, ролі ОУН-УПА в проведенні «етнічних чисток» на Волині), віддаючи їх на відкуп пропаґандистам із радикальних видань, націоналістичних (українських) або комуністичних (російських). Нерідко ліберальні газети ховають свою позицію щодо «делікатних» питань за підкресленою об’єктивністю, що в ідеалі нібито й має бути ознакою професійного журналізму, а проте у специфічній українській ситуації репродукує загальну двозначність, релятивізм і суспільну амбівалентність.

Ось, наприклад, газета «Киевские ведомости» подає інформацію про конфлікт довкола пам’ятника «Орлятам» у Львові під заголовком «Постанову міськради щодо Польського військового меморіалу виконали... активісти УПА». Враховуючи неґативне ставлення абсолютної більшості громадян України до самого терміну «український націоналізм», а тим більше – до крайньо правої УНА, можна не сумніватися, що майже всі читачі російськомовних «КВ» сприймуть інформацію про знищення унсовцями напису на польському пам’ятнику вкрай неґативно. Тому газета обмежується безсторонньою констатацією фактів: «На такі дії організацію (УНА) ніхто не уповноважував... Як сповістив пізніше власкора «КВ» начальник міської міліції, вчинок активістів УНА кваліфіковано як неправомірний. Проте поки що не вирішено, яку відповідальність, адміністративну чи кримінальну, буде на них покладено». І навіть – для більшої об’єктивності – газета наводить позицію активістів УНА, озвучену одним із...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі