Українська культурологія у східно-західних контекстах

Серпень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
16
3432 переглядів

1. «українська культурологічна думка»

Цей текст написано через потребу такий текст перед собою мати. Мені бракувало статті, яка б систематизувала й узагальнила формування культурологічного знання в Україні з уведенням його у світовий контекст. У царині технічного проґресу можна сподіватися, що працю, яку ти не зробив, зробить хтось інший; у культурології те, чого не зробив ти, не зробить ніхто.

Поодинокі спроби саморефлексії культурології в Україні такі нечисленні, що можна подати вичерпний перелік: «Теоретична реплікація культурології у вітчизняному освітньому дискурсі» Олександра Кравченка; «Festina lente» Марії Кушнарьової; «Чому я не культуролог» Максима Стріхи; «Культурологія як самовизначення глобального надсуспільства» Тараса Борозенця. Окремі статті київського культуролога Олександра Івашини деридіянськи (ґумбрехтівськи?) трактують культурологію як метапроєкт humanities, проте все одно не становлять цілісного бачення культурології у вітчизняному контексті (хоч авторові як свідкові й співтворцеві було б що сказати!) в діяхронному вимірі її становлення, лишаючися радше ламентаціями щодо травми «гуманітаря взагалі». Є підстави сподіватися такої роботи від харківського культуролога Олександра Кравченка (поки що єдиного виявленого мною автора, який послідовно й системно працює у сфері аналітичної історіографії української культурологічної освіти й науки), якби він у своїх працях дещо менше переймався ВАКівськими вимогами й дещо менше згадував у переліку через кому «наукові авторитети», переважна більшість із яких є ректорами чи директорами чогось опосередковано культурологічного.

Проблема, про яку ми говоримо сьогодні, це дифузність статусу культурології в Україні, яка призводить до розмов про культурологію переважно у неґативному модусі, в модусі неіснування. Процитую Максима Стріху з «Критики» дев’ятирічної давности (2002, ч. 12): «...Дарма, що диплома культуролога донедавна не видавав жоден університет (цю нішу, нарівні із нішею вищої освіти для перукарів, заповнив спершу невтомний Михайло Поплавський, а згодом до “Кулька” долучилася й цілком респектабельна Могилянка)». Тут хотілося б трохи поправити шановного Максима Віталійовича: як абітурієнт 1995 року можу особисто засвідчити, що на той час КНУКіМ (славнозвісний «Поплавок») набирав студентів-гуманітарів за трьома спеціяльностями: «документознавство та архівна справа», «бібліотечна справа» та «мистецтвознавство», а Могилянка саме відсвяткувала перший випуск культурологів. З утіхою можу назвати одного з них, відомого у Києві сходознавця Сергія Капранова, свого колеґу по двох університетах, педагогічному і тій-таки Могилянці (останнє було давно й неправда), і наукового працівника Інституту філософії; на жаль, не можу з такою ж певністю простежити культурологічну кар’єру решти цих «перших ластівок» Могилянки, які почали здобувати фах культуролога в Україні на рік-два раніше, ніж культурологію як експериментальний проєкт було запущено в Російському державному гуманітарному університеті (РҐҐУ) в Москві.

Першість України у запровадженні фахової культурологічної освіти поки що ніхто не оспорював, і петербурзькі культурфілософи, що пишаються давністю каґанівсько-солонінської традиції, таки визнали, що у тих, хто вивчав теорію культури в ЛҐУ у 1980-х, не було в кінцевому підсумку запису «культуролог» у дипломі, а Євген Соколов із новітнього покоління культурологів уже СПбҐУ пригадує «точну дату народження вузівської культурології»: «місце народження культурології – Москва, ДержКомВуз... надворі йшов 1993, постперебудовний рік». Запроваджена на рівні поодиноких блискучих експериментів, українська культурологія у 1990-ті лишалася ще незвіданою, незайманою територією для державотворчих ідеологічних проєктів – і в цьому її принципова щаслива відмінність від культурології російської, яка почала теоретично вихолощуватися протягом того самого десятиліття. Жодної ориґінальної теорії за цей час! – самі лише апологічні...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі