Українська інтеліґенція в пошуках «меншого зла»

Жовтень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
59 переглядів

1.

Кілька тижнів тому, під час традиційних відвідин Львова, я запекло, до хрипоти посварився з батьком. Посварився через політику: він із завзяттям політичного коментатора УТ-1 доводив, що Кучма – єдиний кандидат, за якого варто голосувати; я з не меншим завзяттям доводив, що гіршої кандидатури серед дюжини претендентів, здається, немає.

Востаннє з такою запеклістю ми сперечалися з ним двадцять шість років тому, коли мене, двадцятилітнього пацана, виганяли із львівської політехніки начебто за «політику», і батько, для мого ж таки, звісно, блага, пояснював, що обуха нагайкою не переб’єш, що совєти прийшли в Україну надовго, можливо, навічно, і що не варт занапащувати свого молодого життя заради якихось «ідей», а тим більше «народу», який все одно є бидлом, приреченим ходити в ярмі під усякою владою, що зуміла його осідлати. З останнього приводу, мушу сказати, я з батьком не сперечався, оскільки ніколи не конфронтував з владою заради «народу» (я й досі не знаю, що воно таке – населення? нація?), а конфронтував лише тому, що завжди почував до тодішньої влади глибоку огиду, якої не міг часами ні потамувати, ні приховати – хоч цілком щиро намагався вберегти і себе, й рідних від неприємностей.

За двадцять шість років те моє ставлення до влади не надто змінилося, як не надто змінилася й сама влада. На превеликий жаль, я вже не в тому віці, щоб поверхових змін не відрізнити від сутнісних; а з іншого боку, я ще не в тому віці, щоб самими лиш поверховими змінами задовольнитися. Проголошення незалежної України вісім років тому, зміна символіки, формальний розпуск компартії, надання демократичних свобод (ґарантованих, зрештою, й попередньою, совєтською конституцією), безумовно, ознаменували кінець комунізму як певної догматичної ідеології на теренах СССР, але аж ніяк не кінець совєтизму як певного способу мислення й поведінки населення та, зокрема, його владних еліт (котрі, до речі, на 90 відсотків залишилися тими самими), способу організації та функціонування економіки, державних інституцій, правової системи тощо.

Україна, умовно кажучи, перестала бути комуністичною, оскільки сама еліта добровільно відмовилася від тоталітарної марксистсько-ленінської ідеології – як неефективної й непотрібної більше для утримання влади. Але вона не перестала бути совєтською – ані за персональним, так би мовити, складом панівної номенклатури, що, зрісшись із кримінальним світом, стала називатися «олігархією», ані за способом здійснення нею влади – переважанням «телефонного права», контролем над мас-медіями, цілеспрямованим руйнуванням зародків громадянського суспільства й правдивої багатопартійності, а головне – збереженням напівфеодальної, патерналістської економіки, в якій становище індивіда визначається не ефективністю його господарчої діяльності, а передусім – зв’язками з владою, «становищем при дворі». Виробнича діяльність у такій економіці не має суттєвого значення (що ми й бачимо і в колгоспах, і на підприємствах, і в міністерствах загалом); справді суттєвою (і прибутковою) є діяльність у коридорах влади – вибивання кредитів, ліцензій, податкових пільг, монопольних прав тощо – саме такою (а не власне виробничою) діяльністю створюють собі мільярдні фортуни постсовєтські «бізнесмени».

Йдеться, отже, не про «дикий капіталізм» на постсовєтських теренах, як стверджує дехто, а радше – про «здичавілий», деґрадований соціалізм, у якому номенклатура чи, пак, «олігархія», позбувшись баласту давно вже спорохнявілої ідеології, здобула натомість три колосальні переваги. По-перше – отримала змогу практично безконтрольно розграбовувати національні багатства, не зважаючи більше на вимоги партійної ієрархії та бодай формальної партійної дисципліни. По-друге, зліквідувавши «залізну завісу», отримала змогу вивозити за кордон капітали, дітей та онуків і, врешті, тікати туди самим – дожовувати по швейцарських і каліфорнійських «хатинках» награбоване. І по-третє, залучивши до влади кількох помітних діячів опозиції...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі