Україна в пошуках «Русі»

Грудень 2009
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
103 переглядів

Найреальніше в історії – міти!

Києворуський міт для України ніколи не стане важливішим за міт козацький, що був фундаментальним у процесі української націогенези. Проте, не забуваймо, що саме києворуське минуле, що його «присвоїла» Україна, забезпечило повноцінність і самостійність її національної історії. Незалежність України покликала до нового життя українську національну історію, яка, взорована на схему Михайла Грушевського, відкинула радянську тезу про Київську Русь як «триєдину колиску» і знову поглянула на неї як на «Давню Україну». Протягом останніх майже двадцяти років «полемічні бої» за історію Київської Русі точилися не тільки під кутом зору «правильного розставляння акцентів» (як у випадку з історією козацтва, «українськости» якої ніхто не ставив під сумнів). Тут ішлося про підтвердження самих «прав власности» на неї: про те, щоб Рюриковичі стали «українськими князями», києворуська література – «давньоукраїнською», билини російської півночі – «українськими». Цей же настрій підхопила й антропонімія: в деяких «справжніх українських» родинах дітей почали називати давньоруськими (чи стилізованими під них) іменами, як-от Ярополк чи Ярославна.

За цей час назбиралося багато розмаїтих форм репрезентацій ідеї україно-руської споріднености. Без уваги до «гривневих портретів» можна (але тут навряд чи потрібно) згадувати численні фестивалі, присвячені руським/слов’янським мотивам; популярні та навчальні видання; «паломництва» чи просто увагу до києворуських святинь і сучасних пам’ятників тодішнім діячам; відображення руських мотивів в українському сучасному мистецтві, численні ґалереї історичних портретів (у певний спосіб вибраних і підписаних) тощо. Ці та інші форми репрезентацій поєднують в одному ряду символи києворуської доби з пізнішими символами, що тісно пов’язані з «українськістю». В результаті свідомого чи несвідомого «споживання» цих репрезентацій виникає метатекстуальний «загальний образ» Київської Русі в свідомості українського громадянина. І він досить «український».

Мимоволі, з витворенням українського культурного (освітнього тощо) поля, незалежного від Росії, погляд на всю минувшину сучасних українських земель як на «українські старожитності» стає дедалі монопольнішим. Але щось подібне відбувається і в Росії: тоді як українські школярі дізнаються про «давньоукраїнських князів», російські – вивчають історію «Давньої Росії». Складається враження, що сама Київська Русь щезає, а замість неї з’являються «давні» україни, росії чи, може, навіть білорусі; вони ніби звертаються до одних подій і постатей, котрі, однак, виявляються досить несхожими в національних прочитаннях.

Специфічно вітчизняним є «українське прочитання» такого феномену, що його часто некоректно іменують Галицько-Волинською державою. Услід за схемою Михайла Грушевського ця «держава» в рамках підручників і нормативних курсів історії стає самостійною ланкою «перетікання історії» від Київської Русі до незалежної України. Ба більше, навіть згадана некоректна назва політичного комплексу з галицьких і волинських земель в XIII – першій половині XIV століття у шкільних курсах іноді поступається патосному «Українське королівство». І Україна здобуває зайвий шанс на самоствердження: як у всіх добропорядних европейських країнах, і у нас, бачте, було своє королівство.

Останнім часом «києворуське питання» в колах української інтеліґенції та політиків одержало нове дихання. Цьому посприяли декілька подій і дат. По-перше, це чергова, хоч і не дуже кругла, річниця хрещення Русі – 1020 років. Якщо 1988 року основні святкування відбувалися в Москві, то тепер Київ мав можливість задовольнити свої амбіції і відсвяткувати «своє» свято у себе. Кияни та гості столиці мали змогу, зокрема, бачити на біґбордах безапеляційний вирок: «Україна – спадкоємиця Київської Русі». По-друге, києворуське минуле вкотре посідає чільне місце в геополітичних суперечках...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі