Україна наша Совкова

Вересень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
142 переглядів

1.

В гуманітарному дослідженні на кожну науково обґрунтовану дефініцію одразу ж знайдеться контрдефініція. Але, щоб читач не мав на думці щось зовсім протилежне тому, що має автор, варто бодай у «м’якій» формі окреслити предметне поле поняття, про яке тут ітиметься. «Українство», «українськість», «український» так густо вживаються в наукових, навколонаукових і пара- (чи псевдо-) наукових публікаціях, що стали геть заяложеними і втратили первісну (зразка 1990 року) привабливість для загалу. Принаймні чимало інтелігентних читачів воліє не чути або не помічати нічого, змістовно позначеного цими поняттями. Це один із парадоксів української держави: розмова в ній про «українство» потребує певної інтелектуальної та моральної мужності.

Отож «українство» – це спільнота носіїв традицій, мови, політичних, економічних, культурних проектів, що ґрунтуються на підвалинах знання й міфу про Україну; спільнота людей, свідомих свого вибору, своєї національної (політичної та культурної) окремішності в сучасному світі. «Українство» – це, власне, та частина етнічних українців (із додачею певної кількості етнічних поляків, євреїв, росіян, татар), яка не згодна розчинитися, «інтеґруватися», приєднатися, додатися до когось (політично й культурно), хай навіть це обіцяє більші статки індивідові й загалу. «Українство» – це усвідомлення необхідності торувати свій шлях, робити свій вибір, це той самий плебісцит (і його наслідок) щодо належності до певної нації.

Відтак «українськість» – це, по-перше, ознака українства та результатів його діяльності. По-друге, це питома риса феноменів професійної та «народної» культури, які створені з опертям на певну традицію, пов’язану з етнічною українською спадщиною без рефлексій щодо національної належності цієї спадщини.

Нарешті, прикметник «український» уживається найчастіше на позначення належності до чогось (когось) змістовно (усвідомлено, демонстративно, жестово) орієнтованого на Україну, – або ж територіально (державно, юридично) «приписаного» до України. Тут слово «український» усюди, якщо не буде зазначено спеціально, вживатиметься в першому значенні.

2.

Можливо, найліпшими за останній час роками для українства був кінець 80-х – початок 90-х. Тоді в очах якщо не всього населення України, то принаймні чималої його частини українська мова, українська культура, українська тожсамість, ба, навіть дещо демонстративне українство викликали щиру зацікавленість і приязнь. Адже українське означало опозиційне до совєцької системи, синьо-жовтий значок на сорочці – знак належності до політичного аванґарду. Різко зріс попит на українську пресу. Чимало зрусифікованих інтелектуалів, особливо молодшого покоління, терміново вивчали українську мову чи хоча б намагалися розмовляти нею. Після стількох років страху й несвободи пробивали собі шлях перші леґальні українські гуртки. Було важко переступити через свій страх – а раптом прийдуть якось уночі й запроторять за ґрати, – але й була гордість від належності до української волелюбної нації. Тривали нескінченні дискусії щодо стану національного життя, причин його занепаду й перспектив виходу з кризи. Якось Володимир Яворівський афористично підсумував одну з них: «Буде держава – буде й мова». І майже всі з ним погодилися. Здається, тільки розважливий Іван Дзюба, обмірковуючи проблеми входження української культури у світові обшири, висловив певні застереження щодо лінійності й, так би мовити, гарантованості успіхів національно-культурного будівництва.

Першим дзвіночком про внутрішню небезпеку, яка загрожує опануванню України українською культурою та мовою (парадоксальна проблема, але реальна) став факт стрімкого переходу чималої кількості номенклатурних «борців із націоналізмом» – від партпрацівників до «бійців ідеологічного фронту» – до табору завзятих українофілів. Допоки боротьбу за українську мову та культуру, за політичні права українства провалили морально авторитетні в...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі