Україна – Європа: навіки разом?

Листопад 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
62 переглядів

1.

Більшість досліджень української зовнішньої політики та міжнародної політики щодо України присвячено головно таким питанням, як доля ядерної зброї на українській території, українсько-російські та українсько-американські відносини, віднедавна ще ставлення України до НАТО та до його розширення. Політика західноєвропейських країн щодо України та європейський складник української політики досі відступали на другий план.

В цьому комплексі проблем існує багато запитань, на які все ще не отримано відповіді, або ж з українського боку та з боку Європи відповіді цілком відмінні. Ось головні з цих запитань:

– Що означає цей вимір для самої України і яке значення він і має для Європи й загалом для Заходу?

– Наскільки важливою для Європи є Україна? В чому полягає її значущість?

– Чи вважає Європа Україну своєю частиною, а чи прикордонною смугою між собою та Росією?

Є ще інша група засадничих питань:

– Чи справді Західна, Центральна та Східна Європа мають спільні інтереси? Які ці інтереси? Яке місце в архітектурному устрої Європи належить Україні? Яке ставлення до України було б найкориснішим для Європи? Чи слід європейським урядам передбачати можливість інтеґрації України в західні організації, чи наполягати, що членство в Європейському Союзі та НАТО не для неї, а чи свідомо дотримуватися невизначеної позиції, уникаючи в такий спосіб зобов’язань?

2.

Україна, одна з найбільших країн у географічному центрі європейського континенту, для багатьох європейців усе ще залишається незнаною. В перші роки її незалежності західна громадська думка помічала її хіба що через присутність на українській території ядерної зброї (ніщо не може так роздратувати громадську думку Заходу, як ядерна зброя) чи через конфлікти з Росією. Захід не був достатньо готовий усвідомити, що після зникнення Совєтського Союзу треба мати справу з державами-спадкоємцями, тому Україні було важко утвердитися як незалежному суб’єктові міжнародних відносин. Певні проблеми з Україною Захід, очевидно, має й досі, але щоб збагнути схему його поведінки й стереотипи, подолати які виявилося надто важко, слід почати з періоду до розпаду СССР у грудні 1991 року.

Західні держави виявляли особливу стриманість у ставленні до України через повагу до Михайла Ґорбачова (або, точніше, через захоплення ним). Совєтські республіки, зокрема й Україну, Захід сприймав як у кращому разі «нерозумних дітей», чиї «національні інтереси» завжди чомусь видавалися небезпечними. Працівники Міністерства закордонних справ України нарікали, що уряди західних держав у той час відверто заважали його діяльності, побоюючися заохотити сепаратизм у Совєтському Союзі. Небажання Заходу сприймати Україну добре видно на прикладі найпершої спроби українського уряду стати незалежною дійовою особою на європейському коні. В листопаді 1990 року Леонід Кравчук звернувся до паризької зустрічі на найвищому рівні в рамках Наради з безпеки та співробітництва в Європі з тим, щоб Україна взяла в ній участь не в складі совєтської делегації. Згоду на це повинні були дати всі члени НБСЄ, але Ґорбачов і міністр закордонних справ СССР Едуард Шеварднадзе відмовили Україні в незалежному представництві. На знак протесту міністр закордонних справ України Анатолій Зленко вийшов із совєтської делегації, а західні лідери промовчали. В 1991 році Захід загалом був проти незалежності України. Це продемонстрував не тільки Президент США Джордж Буш своєю київською промовою, в якій засудив «самовбивчий націоналізм» і доводив, що свобода та незалежність – це різні речі. В березні 1991 року в Києві тодішній міністр закордонних справ Великої Британії Дуґлас Герд застерігав від того, що він називав «деструктивними імпульсами старого націоналізму», і мало що не заявив про свою незгоду з ідеєю незалежності України. В жовтні 1991 року тодішній міністр закордонних справ Німеччини Ганс-Дітріх Ґеншер під час...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі