Ukrainian Contents

Жовтень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
75 переглядів

1.

Вєрку Сердючку породило телебачення. Породило і в сенсі прямому, фактологічному, і в значно глибшому – саме бурхливе формування пострадянської медіа-культури уможливило Вєрку як культурний феномен.

Судячи з публікацій у київській масовій пресі, Вєрка Сердючка не належить ані до найзнаменитіших, ані до найулюбленіших поп-культурних персонажів, – але мало хто зі світу шоу-бізнесу й телебачення викликав стільки пристрасних і контроверсійних відгуків, як вона. Вєрка – постать «парадигматична» (мало не сказав: «архетипальна») для новонароджуваної медіа-культури сучасної України, тому безперечно заслуговує на окрему серйозну розмову.

Вєрка Сердючка – явище в нашій культурі водночас і дуже традиційне, і принципово нове. Як зразок травестійно-вернакулярного гумору вона має довгу низку попередників, від «Перелицьованої Енеїди» Котляревського, Квітчиного «Шельменка-денщика», через доґулаґівські «Вишневі усмішки», Тарапуньку зі Штепселем, суржикові естрадні «усмішки» Павла Глазового – аж до Вєрчиних сучасників «Кроликів» та «Довгоносиків».

З іншого ж боку, Вєрка, як уже сказано, безперечний продукт телевізійної епохи, а також нашої постмодерно-пострадянської ситуації, руйнування не лише політичних заборон, але й ідеологій, цінностей, смаків, канонів.

Як і її західні та вітчизняні аналоги (наші «Довгоносики», московська «О.С.П.-студія», Бівіс та Батхед з МТV тощо), Вєрка будує і себе саму, і свої «артефакти» з матеріалу масової культури, що його постачають головним чином електронні медії.

Звідки ж узялася Вєрка?

2.

Приймаючи «гостей» у своїй програмі «СВ-шоу», Вєрка неодмінно розпитує їх про цікаві моменти з часів їхнього дитинства, докидаючи кілька надзвичайно барвистих деталей зі свого власного; вони здебільшого суперечать одна одній (тут пригадуються розповіді про дитинство двох синів лейтенанта Шмідта – Бендера й Балаґанова).

Це й не дивно – адже народилася Вєрка дуже недавно, і не в сорочці, а одразу в залізничному кітелі.

1995 року на українських телеекранах з’явилося кілька рекламних кліпів дніпропетровського «Приват-Банку», в яких головним (чи навіть єдиним) персонажем була худа (але з чималим бюстом), вульґарно розфарбована й криклива залізнична провідниця, яка суржиком зізнавалася в любові до «Приват-Банку», акції якого вона буцімто придбала: «Дивіденди “Приват-Банка” нам полєзніше, чим п’янка!».

Роль провідниці зіграв молоденький студент естрадно-циркового училища Андрій Данилко, і навряд чи тоді він сам чи замовники рекламних кліпів мали наміри продовжувати екранне життя його телегероїні, в якої тоді, здається, навіть прізвища не було.

Але грошей на рекламну кампанію банк, певно, виділив чимало, кліпи крутилися на телеекранах протягом кількох місяців, і спрацював ефект телерозкрутки: смішну провідницю Вєрку вже знала вся Україна. Варто зауважити, що кліпи з Вєркою вигідно вирізнялися своєю неординарністю на тлі шаблонної реклами всіляких пепсікол і мийних засобів із нереально-красивенькими героями та їхніми абсурдно-правильними фразами про кислотно-лужний баланс або про корисність сухих підгузників. Іронічність кліпів «Приватбанку», їхня впізнавана «пострадянськість», а головне – безсумнівний комічний талант Андрія Данилка зробили свою справу: невідомо, наскільки зросло число акціонерів банку, але популярність провідниці Вєрки набрала всеукраїнських масштабів.

Тепер Вєрка Сердючка могла впевнено починати своє власне, позабанківське естрадне життя. Зібравши невеличкий акторський колектив, Данилко почав ґастролювати Україною із власного гумористичною програмою у здавна й багатьма (Райкін, Тарапунька та Штепсель, Карцев та Ільченко, «Кролики» та інші) випробуваному жанрі естрадних гумористичних скетчів, а 1996 року навіть почав з’являтися в урядових концертах – ясна річ, в образі Вєрки Сердючки, зі сценками-монологами про вагонне життя. Молоді актори були самі собі авторами й...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі