Удавана нація

Серпень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1921 переглядів

Так нація вперто дотримується поняття, складеного про себе колись, і радше визнає себе зниклою, ніж від нього відмовиться

Жорж Батай

Нація — неоднозначне поняття. Воно може слугувати історичному поступу, а може бути небезпечним. З одного боку, воно консолідує людей і надихає їх на великі звитяги, а з другого — в ім’я нації було вчинено чи не найжахливіші злочини в історії людства. Щоправда, у ХХ сторіччі в цьому з поняттям нації доволі вдало конкурувало поняття соціяльно-політичного класу.

Бенедикт Андерсон стверджує, що нації — це завжди вигадані спільноти. Втім, суспільна фантазія аж ніяк не безплідна. Часто-густо вона вельми продуктивна. Її витвори живуть сторіччями, збагачуючи людську культуру й залишаючи нам таємничі вказівки щодо нашого майбуття. Проте суспільна свідомість здатна і на жахливі вигадки. Яскравим прикладом такого монструозного фантазму є Російська імперія в усіх її реінкарнаціях — від царства московитів через імперію Романових і Совєтський Союз більшовиків аж до сучасної путінської Росії.

Росія — це удаваність, що видає себе за націю. Це вигадка, яка породжує культурну порожнечу, чорна діра історії, що засмоктує народи. Вона навіть не бензоколонка, що маскується під країну, а історико-культурний вакуум, що жере себе зсередини та всмоктує світ довкола себе.

Суспільство, що деґрадує, обернене до минулого. Воно прагне бачити причину занепаду у втраті минулої величі часто-густо вигаданого «золотого віку», а не у власній нездатності розвиватися, пристосовуючись до мінливої дійсности і припасовуючи її до власних потреб.

Суспільство, що проґресує, спрямоване у майбутнє. Закон його розвитку — виживання всього суспільства. Часом заради цього воно ладне жертвувати інтересами окремих власних членів. Аби така жертовність не перетворилася на готовність до геноциду, її має компенсувати усвідомлення цінности життя кожної людини.

Індивід прагне вижити тут і тепер. Його стихія — теперішнє. Здорове суспільство має прагнути до гармонізації спільного руху в майбутнє з індивідуальною фіксацією на теперішньому. Пам’ять про минуле тут нічого не леґітимує, а лише застерігає.

Викривленість російської соціяльно-історичної дійсности зумовлено накладанням на тенденції суспільства, що деґрадує, індивідуальної стратегії виживання тут і тепер. При цьому всю суспільну енергію зосереджено в образі правителя. Він навіть не диктатор. В історичному плані, крім нього, взагалі нікого немає. Він і є суспільством загалом. Його виживання, мовляв, і є виживанням усього суспільства. Правитель Росії не узурпатор, а конденсатор. Він конденсує всю збоченість російської соціяльно-історичної дійсности, тому його заміна нічого не дасть, адже наступник конденсуватиме ту саму збоченість. У цьому сенсі слід розуміти слова Лєрмонтова, що російський народ вибачить власному правителю будь-які злочини, але не слабкість. Слабкість тирана сприймається в цьому суспільстві як слабкість суспільства загалом. Силу ж помилково ототожнюють із насильством, яке леґітимують апелювання деґрадантів або до великого минулого, яке не обов’язково існувало, або до зовнішньої загрози, яка завжди існує тут і тепер. Це загроза не майбутньому всього суспільства, — майбутнє суспільства, що деґрадує, і без цього жалюгідне, — а теперішньому; до того ж це загроза не теперішньому всіх громадян, про яких узагалі не йдеться, а теперішньому, втіленому в потворному образі всемогутнього правителя.

Звісно, решта імперських націй пережили добу абсолютизму, яка певною мірою була обов’язковим моментом їхнього історичного формування. Утім, те, що колись було запорукою успіху, сьогодні постає у вигляді різних форм авторитаризму, які зумовлюють деґрадацію. У ХХ сторіччі майже всі европейські нації страждали на цю хворобу....

Про автора

Долучіться до дискусії! (1)

Зображення користувача Володимир Мовчан.
Володимир Мовчан 4 вересня 2016 року, 03:18

Певно, що я не фахівець, але 5коп. в початок розмови кину. Дякую за статтю. Саме сьогодні мені влізло в голову, що вимагати чи навіть просити допомоги в ЄС та за океаном для боротьби з Ордою Українцеві негідно, бо це ми/наші Предки вигодували того Монстра. 1.Я разом з такими ж, що зневірилися в можливості отримання гуманітарного Диплому зі своїм критикаеством щодо КПСС і СССР, закінчив ХІРЕ в 1981р., і Сумлінно "ганяв електрони" на користь того ж СеРеСеРу 20 років. 2. Дмитро Туптало і багато ін. освітлювали Дикунів знаннями; Феофан Прокопович вірно служив відвертому катові. 3. Чим тоді гірший пан Президент, що всього-то гроші там собі заробляє???
Японець розуміє Весь Світ і залишається Японцем. А спробуй дізнатися в Нього, що Він мислить - дзуськи! Ми, Українці, всі свої Мислі розкидали "на дурняк" по Світу (Сковорода, Шевченко, Чехов, Кондратюк-Шаргей, Вернадський etc.), а Самі підбираємо непотріб "Що дадуть". То що ж, знову "коні не винні!"?! Навчений Кінь Сам біжить до конюшні без примусу, бо там і сіно з вівсом, і вода є; Дикий Кінь Ніколи не буде пити Гнилої води за Інстинктом. Так і є: ми і інстинкти (Звичаї) позабували, і не навчилися нічого. Гоголь ще сказав:"Ляпкін-Тяпкін винен з Коробочкою; Т.Бульба своїм ставленням до Жінки-Мами зробив Героя Зрадником!

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі