У пошуках варвара (омани культурного універсалізму)

Вересень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
35 переглядів

Я не маю наміру вдаватися тут ані в історичні описи, ані в пророкування. Я тільки хочу, по-перше, поміркувати над певною пропозицією епістемологічної природи і, по-друге, підвести до певного оцінкового судження, що буде подане саме як оцінка. Це судження можна викласти скорочено: мені йдеться про захист ідеї, яка впродовж останніх десятиріч була предметом безнастанних атак і через це майже цілком уже вийшла з обігу – ідеї європоцентризму. Вже саме це слово, без сумніву, належить до обширного класу понять, що напаковані, як мішки для сміття. Існує чимало таких зручних слів, що їх ми вживаємо безтурботно, не надто переймаючися значеннями, і в які зазвичай впихуємо певну кількість очевидних абсурдів, не вартих навіть того, щоби з ними боротися, певні фактичні твердження – правдиві й неправдиві, певні оцінки, що підлягають або й не підлягають доведенню, причому ці слова використовуються на те, щоби, зосереджуючи нищівну увагу на абсурдах, бодай якось імлисто з ними пов’язаних, нападати на власне ідею. До того ж ідею, що не просто заслуговує на оборону, але й оборона якої може виявитися ключовою для долі цивілізації. Відтак вони є словами ідеологічними par excellence, але не тому, що містять нормативні складники, а через те, що їхня функція полягає в тому, аби не дати логічно розділити незалежні питання, а нормативний зміст приховати під позірно описовими твердженнями. В журналістському жарґоні список таких слів виглядає доволі солідно: поряд із європоцентризмом у ньому по чорному боці містяться такі слова, як елітаризм чи лібералізм, а по білому – еґалітаризм, суспільна справедливість, гуманізм, визволення тощо. Позірне призначення поняття «європоцентризм» полягає в тім, аби затаврувати певну кількість абсурдів на кшталт твердження, нібито в європейців нема жодних підстав цікавитися рештою світу, що європейська культура нічого там не запозичила, що свої успіхи вона завдячує расовій чистоті європейців, що покликання Європи – це довічне панування над світом, а її історія – ніщо інше, як постійне зростання розуму та всіляких чеснот. Отож, це слово має вселяти в нас обурення чи то на ідеологію работоргівців XVIII сторіччя (білих работоргівців, ясна річ), чи то на доктрини вульґарного еволюціонізму минулого століття. Проте його справжня функція полягає в іншому: воно має узгоджувати все в такій амальґамі, де ці легко вразливі цілі змішані в імлисту цілість із самою ідеєю неповторності європейської культури. В той час як культура ця загрожена не тільки ззовні, але, можливо, ще дужче самою своєю ментальністю самогубця, де збайдужіння до нашої своєрідної традиції, або й самонищівний шал прибирають словесної подоби великодушного універсалізму.

То правда, що неможливо дати означення європейської культури, – згідно з географічними, хронологічними чи змістовими критеріями, – не закладаючи в ці означення оцінкових суджень. Цю духову територію, вже сама назва якої, як твердять науковці, – асирійського походження, а Книгу якої – книгу-родовід – записано переважно не індоєвропейською мовою; територію, незмірні філологічні, мистецькі та релігійні багатства якої увібрали в себе стільки імпульсів мало- і середньоазійського, східного, арабського походження – як же її окреслити безсторонньо? У відповідь на запитання, коли зародилася ця культура, можна почути будь-які твердження: разом із Сократом, зі св. Павлом, з римським правом, із Карлом Великим, упродовж духовних перетворень XII сторіччя, завдяки зустрічі з Новим Світом. Нам аж ніяк не бракує історичних знань, щоби зробити в цій справі докладний висновок. Ідеться радше про те, що обстояти можна кожну відповідь, якщо тільки попередньо візьмемо засновком, що той чи той складник цієї культури – конститутивний; а це вже передумова оцінкова. Схоже виглядає справа і з географічними межами: чи Візантія належить до цієї ж історії? або Росія? або деякі реґіони Латинської Америки? Над цими питаннями можна дебатувати безконечно, або припинити ці дебати, але припинити, не...

Про автора
Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі