У кінці черги по гамбурґери

Червень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
131 переглядів

Томас Л. Фрідман, Лексус і оливкове дерево, Львів: Незалежний культурологічний часопис «Ї», 2002.

 

Американський політолог Френсис Фукуяма прославився тим, що у 1989 році прикінчив історію. В літньому номері часопису «The National Interest» з’явилася його відома стаття «Кінець історії?». Знаменно, що цей текст написано ще до 4 червня, дня, коли мешканці глобального села змогли побачити на екранах своїх телевізорів два напрочуд прикметні спектаклі: перші вільні вибори у Польщі та побиття китайських студентів на пекінській площі Небесного Спокою.

Здавалося, наступні місяці потверджували слушність тези Фукуями: слідом за Польщею пішла Угорщина, 9 листопада 1989 року впав Берлінський мур, Чехословаччиною прокотилася оксамитна революція. Пекінська трагедія здавалася лише останнім пароксизмом, передсмертними конвульсіями історії. Настав тріюмф Заходу й західної ідеї. Проявився він найочевидніше в цілковитій вичерпаності життєвих сил системних альтернатив західному лібералізмові. Через те саме збувся прогноз Геґеля, який помітив перші ознаки смертельної хвороби у 1806 році, після битви під Єною. Наполеонова перемога мала провіщати початок нової епохи в історії людства, фіналом котрої буде держава, побудована на ідеалах рівности і свободи й очолена людьми, які керуватимуться присудами «трибуналу Розуму».

Фукуяма – щасливий учень Геґеля, що дочекався здійснення пророцтва свого вчителя. Есей американського вченого закінчується такою візією:

Кінець історії буде дуже сумною епохою. Боротьба за визнання, готовість ризикувати життям в ім’я цілковито абстрактних ідей, загальна ідеологічна війна, котра вимагає сміливости, відваги, уяви, ідеалізму – все це поступиться місцем економічній калькуляції, ненастанному розв’язанню технічних проблем, турботам про довкілля та задоволенню вишуканих споживацьких потреб. У постісторичну добу не буде ні мистецтва, ні філософії, а тільки постійна опіка над музеєм людської історії. Переживаю сам і спостерігаю в інших сильне почуття ностальгії за часами, коли існувала історія. На ділі ця ностальгія буде певний час і далі підсилювати суперництво й конфлікти, навіть у постісторичному світі. Цивілізація, котра постала в Европі після 1945 року, з її північноатлантичним та азіятським відгалуженням, збуджує в мені дуже амбівалентні почуття, хоча я розумію, що вона була неминучою. Може статися, що сама ця перспектива століть нудьги на краю історії сприятиме тому, що історія розпочнеться ще раз.

Настрій кінця передався багатьом іншим мислителям, котрі заходилися квапливо дописувати свої розділи до тексту Фукуями, поки ніхто ще не вигукнув: «кінець читання!» – і не згасив світла. Том Джим Горґан оголосив кінець науки, Френсис Кернкрос, публіцистка британського тижневика «The Economist», пообіцяла смерть відстані, американський дисидент-інтелектуал Джеремі Рифкін оголосив кінець праці, французький соціолог Ален Турен визнав, що ми є свідками кінця суспільства та поступу, а технологічний візіонер Біл Джой, роздумуючи над тим, чому майбутнє не потребує нас, ствердив принагідно, що, либонь, надходить і кінець самої людини. Про Бога не згадую, бо Його понад сто років тому умертвив Фридрих Ніцше.

Але це ще не кінець. Покладення певних ідей до труни запускає в рух цілий ланцюг наслідків. Коли закінчується історія, закінчується також велика політика. Її місце займає техніка як раціональний метод розв’язання поточних проблем. У світі, вільному від міязмів історії, все можна звести до економічних, правових, технічних, наукових питань, які, поза сумнівом, піддаються розв’язкові, наче просте математичне рівняння. Результат може бути тільки один, а коли так, то роль політиків і політики мусить зводитися до простого керування. А коли закінчиться політика, то закінчиться і війна, котра, на думку безсмертного Карла фон Клаузевіца, є нічим іншим, як екстремальним знаряддям реалізації політичних цілей.

Такого висновку через десять...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі