Тягар XX століття

Квітень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1171 переглядів

Що може подобатися нинішнім правнукам фронтовиків Великої Вітчизняної у фашистах? Думаю, головно одне: вони багато вбивали і їх боялися. Ото, власне, й усе. Те, що приваблює і в Сталіні: «Коли він був, нас боялися». Те, що найдужче боялися самі, з одного боку, взялося серпанком забуття, з другого – спричиняє приємний лоскіт. Ті, хто вбивав ножами дев’ятилітню дівчинку, здається, були б не проти заходити вночі в кашкетах із синьою околичкою у будь-який дім і бачити сполотнілі обличчя господарів.

...14 травня в Москві відбулась Антифашистська конференція – з нагородженням журналістів із різних областей і республік країни. Боротися з фашизмом у себе, в далекому від столиці районі, під каламутним поглядом місцевої влади, зайнятої переважно збиранням коштів на свою користь і толерантної абсолютно до всього, що цьому не шкодить, – ця боротьба наодинці на два фронти вимагає, панове-товариші, особливої мужности. Тож я дивилася на відважних співвітчизників із великим пошанівком.

А напередодні перечитала надіслану учасникам давню записку «Про суть і ознаки фашизму», яку 1995 року Російська академія наук підготувала для Боріса Єльцина. І була дещо ошелешена неочікувано сучасним її звучанням. Чесно сказати, не чекала, хоч і не в лісі живу.

Вразила близькість цих ознак не так до того, що сьогодні відбувається в темних підворіттях, де вбивають чужаків, – це якраз очікувана річ. Набагато гіршою є близькість до того, до чого доволі очевидно й неухильно прямує соціяльне життя вегє/'Росії. Цей рух помітний переважно в настроях «юрби» (яка, безсумнівно, чималою мірою наповнювала й залу, де щойно слухали президентове послання; бо ж хто так палко аплодував із бездумно-п’яною, на совєтський штиб, посмішкою на обличчі прикметним словам про споконвічного ворога російської людини – «товариша вовка»?..), але вже і в окремих, правду кажучи, та, однак, тривожних фрагментах щонайофіційніших текстів.

Отож – про ознаки (з документу 1995 року):

2.    Культ вождя як єдино легітимного виразника національної ідеї та волі народу.

3.    Заперечення демократії, розділення влади та плюралізму на користь диктатури (режиму тотального панування), однопартійности... єдинодумства...

4.    Соціяльна демагогія; повсякчасний пошук ворога задля згуртування й відродження нації. Культ сили, апологетика війни як засобу вирішення територіяльних суперечок і захисту геополітичних інтересів панівної нації.

5.    Виправдання діяльности фашистських вождів і партій минулого...

Культ голої сили. Не треба поваги – аби боялися.

До справжньої сили потужної держави у розквіті нам далеко. Сама ідея розквіту (аби втерти, сказати б, нарешті носа тим, хто вже давно квітне) непомітно згасає. Змінюється на ідею держави, що має передовсім (знову! «Недовго музика та грала, недовго тішився народ...») військову потугу. І президент публічно пропонує нам розділити його непідробну радість – нарешті, по непотрібній павзі, знову щосили озброюємося!.. І, звісно, не сам-один він радіє.

Так, була коротка мить – Росію перестали боятися, але почали поважати. Вона перед усім світом
повернулась обличчям до свободи і змогла (чого від неї ніхто не чекав, а вона сама – й поготів) без допомоги окупаційних армій (на відміну від того, як виборювала собі місце демократія в Німеччині та Японії), внутрішніми силами покласти край найжорстокішому режимові XX століття, який знищив ні за що ні про що без ліку своїх – не чужих, не завойованих! – громадян. Не меншає, правда, охочих заперечувати цифри: «Хіба то правда! Насправді не аж стільки, а всього-на-всього от скільки мільйонів! Тож нічого такого особливого не було». Нулі не мають облич – судоми людської передсмертної муки на них не закарбувалися.

Цього року випадає 15-ліття Серпня. Чи почнемо нарешті писати його з великої літери? Навряд. Тому-то на нас сьогодні дивляться з холоднуватим подивом, що заступив повагу. Ми великі мастаки обпльовувати власні перемоги.

Юрбі,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі