Тягар европейської ідентичности

Листопад 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
146 переглядів

Нещодавно, переглядаючи число «Критики» за липень–серпень, я зацікавилася статтею Олеся Андрійчука «Яка Україна потрібна Европейській Унії?». Таке акцентування на европейській ідентичності є дуже доречним, адже в Україні Европейський Союз справді сприймають більше як економічну формацію, звертаючи необґрунтовано менше уваги на ціннісні підвалини Европи. Проте мене здивували деякі недоречності, як-от, наприклад, твердження про те, що французи лише «під парасолькою ЕУ віднайшли формат добрих стосунків із Німеччиною». Адже якщо автор уже вживає слово «Унія» (під впливом «діяспорної» термінології це робить багато хто), то слід пам’ятати, що Eropean Union вживається з моменту підписання Маастрихтського договору 1992 року, у якому зазначено: «Европейський Союз будується на основі Европейських Співтовариств». Примирення ж Німеччини та Франції розпочалося, як відомо, ще задовго до створення Европейського Союзу і навіть іще до виникнення трьох европейських Співтовариств: Европейського співтовариства вугілля і сталі (1951), Европейського економічного співтовариства (ЕЕС) і Европейського співтовариства з атомної енергії (1957). Унормування відносин між Німеччиною та Францією було радше передумовою інтеґрації, а не навпаки, адже поміж переговорами про ринки збуту й спільну енергетичну політику відбувалися серйозні зміни в структурі національної свідомости. До Европейського Союзу «старі» країни-члени вже прийшли без конфліктів і проблем із примиренням.

Наступна логічна непослідовність: у Польщі «розуміють, що присутність поляків у всіх ланках складної управлінської системи ЕУ, зрештою, сприятиме задоволенню інтересів Польщі», чим пояснюється, що «у конкурсах на заміщення посад у різноманітних унійних органах половину (!) заяв подано з Польщі». Річ у тім, що заяви на роботу подаються індивідуально, а не від країни. Те, що половина заяв від громадяннових членів ЕС надійшла з Польщі, є об’єктивно обґрунтованою: по-перше, це найбільша серед нових членів країна за чисельністю населення, по-друге – з досить високим рівнем безробіття серед випускників вищих навчальних закладів, а по-третє – з високим показником еміґрації. Оскільки вимоги для громадян нових членів ЕС є меншими, ніж для «старих» громадян ЕС, багато поляків із подвійним громадянством подаються на роботу в органи ЕС як громадяни Польщі, що теж спричиняється до такого високого показника. Ще одна особливість – заміщення посад відбувається на весь спектр, тобто від адміністраторів, секретарів, перекладачів, і аж до працівників вищого ешелону. Важко сказати, як перекладач чи референт (по суті, технічний працівник) лобіюватиме інтереси своєї країни. Оцінку впливу на політику ЕС національних чинників варто оцінювати через аналіз національної структури у вищих ешелонах, там, де визначається ця політика, а ці процеси, своєю чергою, є достатньо збалансованими, адже інституційна система ЕС має чітко налагоджений ротаційний механізм.

Твердження про визначальну роль освіти загалом правильне, тільки я наголошувала б на використанні наявного потенціялу й уникала би тверджень про необхідність створення «провідних навчальних закладів, зосереджених винятково на проблематиці ЕУ». Адже в умовах корумпованости освіти просто постане ще один Інститут міжнародних відносин, де навчаються не кваліфіковані кадри, а родичі некваліфікованих кадрів. Якщо ж розумно розвивати спеціялізовані напрямки в окремих вищих навчальних закладах, як-от Европейські студії, потреб у кваліфікованому персоналі не буде. Насмілюся стверджувати, що спеціялістів не бракує і нині. Інша річ – їх незапотребованість.

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі