Тут і тепер: теми й місця під загрозою замовчування

Січень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
29
793 переглядів

Український художник Микита Кадан — людина мисляча. Його роботи — це вияв індивідуальних творчих зацікавлень, а водночас важливе свідчення інтелектуального шляху першого покоління українців і українок, які виросли після розпаду Совєтського Союзу. Співучасть Кадана у групах Революційний Експериментальний Простір і Худрада розвинули в ньому соціяльну чутливість і особливий тип комунікації. Учасниці й учасники обох цих угруповань хотіли навчитися чогось «суспільного / колективного» — на противагу атрофії суспільних зв’язків, що вразила постсовєтський простір. Університети, школи, райради, профспілки й держустанови ще не мали ідей щодо нових принципів комунікації. А вони таки з’являлися — спонтанно під час суспільних протестів, що реґулярно вибухали в незалежній Україні. Повсюдна відраза до порожньої балаканини, безліч упереджень, але покоління Каданових однолітків прагнуло спілкування. Їх цікавили громадські справи: політичні протести, нелеґальний обіг нерухомости і землі, права працівників, економічна еміґрація, судочинство, моральна паніка й багато іншого. Серед питань, якими вони переймалися, було й місце художника у суспільстві. Ані романтична, ані соціялістична моделі не відповідали потребам цього покоління. Р.Е.П. і Худрада були водночас самоосвітніми колами, дискусійними клубами й «експериментальним майданчиком міждисциплінарної взаємодії». Їхні роботи і мистецькі проєкти, створені в результаті взаємодії учасників, які надихають одні одних, характеризувала нецілісна, субверсивна поетика.

Індивідуальна мистецька практика Кадана має інший градус, але його роботи теж близькі до таких тем публічної (не плутати з медійною) дискусії в Україні. Кадан працює з неабиякою точністю. Він зосереджується на візуальних кодах, розкладає на прості множники патос і піднесення, що їх так полюбили всі тоталітарні режими й групи, переконані лише у власній правоті. Він творить критичну візуальну мову, яку використовує не для послань чи описів, а радше формулює поле проблем. Якщо глядачі наважуються на сумлінний контакт із Кадановою творчістю, то зазвичай мають непросте завдання. Часом мені здавалося, що у висновку до його проєктів має бути речення: ось так я довів теорему. Однак художник великою мірою виходить за межі звичної ілюстрації рефлексій про складові елементи певного фраґмента світу. Він відкрито бореться з тим, що його раціональність (уміння логічно мислити, здатність досліджувати контекст і переконання, що все-таки існують якісь перевірені логікою правила) капітулює перед лицем сьогодення, коли художник починає вивчати, скажімо, діяльність апарату влади. Із часом з’ясується, що відмовитися від цих принципів вимагає і минуле.

Тіло

Вагомою темою у творчості Кадана є тіло і його політичність. Він часто повертається до насилля, завданого тілу. Важливою є фізичність цього тіла і те, що це тіло перебуває в Україні. «Процедурна кімната» 2009 року — це серія тарілок, на яких у характерному для рисунків зі старих медичних енциклопедій стилі зображено тортури, що їх найчастіше застосовувала місцева міліція. Але ж міліція служить суспільству, тож навіть якщо вона чинить насильство, то робить це задля оздоровлення, виправлення, ресоціялізації. Перелік дій відомий, а значить, його може бути піддано об’єктивізації завдяки нейтральній, педагогічній графіці.

У серії робіт 2013 року «Контрольовані випадковості» тіла громадян перебувають на свободі, їх показано, найімовірніше, під час мітинґу. Вони ще можуть утікати, але вже невідомо, проти чого вони протестують. Зображення динаміки тіл битого й того, хто б’є, у місці, де вони дотикаються, відокремлені частини тулуба, нога, що вдаряє по грудній клітині. Кадан, здається, застосовує правила експерименту, аби дослідити, як ці елементи взаємодіють в лабораторно чистому середовищі. Биття все-таки не зумовлено функціями тіла, його спричиняє політика. У руці з міліцейським кийком і щоці, на яку...

Про автора
Переклад: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі