Туреччина: «Сюрреалістична, загрозлива... Пихата»

Жовтень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
3
2362 переглядів

Нині складніше ніж будь-коли сперечатися щодо сумісности політичного ісламу та демократії. Вигнання руху Братів-мусульман із уряду Єгипту завдало тяжкого удару по перспективах компромісу між ними. Брати прийшли до влади демократично, керували понуро і репресивно, і їх скинули у кривавому збройному перевороті. Безліч єгипетських ісламістів тепер асоціюють демократію з болем, приниженням і смертю.

Наслідки єгипетського розгрому вельми відчутні. Саудівська Аравія та Йорданія почуваються спокійніше, ніж будь-коли від початку Арабської весни, хоча Йорданія серйозно обтяжена присутністю 500 тисяч сирійських біженців. Перспектива демократичної Сирії у будь-якому разі відсунулася, якщо не зникла за кров’ю і димом. Але тепер інше жахіття може постати у Туреччині, найвиразнішому на Близькому Сході захиснику того, що можна назвати ісламською демократією. Стабільність і добробут, притаманні Туреччині протягом минулих десяти років, уславили її політичний устрій як «турецьку модель». Цього літа модель розвалилася.

27 травня невелика група екологів зайняла парк Ґезі на площі Таксим у Стамбулі, протестуючи проти плану, за яким на місці парку мав з’явитися торговельний центр у стилі старої османської казарми. Протягом наступних декількох днів до них приєдналися інші люди, невдоволені тим, що їм бачилося як настирливий наступ ісламістського порядку. Поліція відповіла жорстоко, аґітація зросла; й до моменту брутального розгону величезного натовпу з площі Таксим більше ніж через два тижні близько 3,5 мільйона осіб (із 80-мільйонного населення країни) взяли участь у майже п’яти тисячах демонстрацій по всій Туреччині, п’ятеро загинуло і понад 8 тисяч було поранено. Очевидно, що учасники «подій довкола Ґезі» перейняті чимось більшим, аніж дерева.

Заворушення цього літа поділили турків у тих самих питаннях, що спричинили громадянське протистояння в інших країнах реґіону: серед них політичний іслам, етнічний і конфесійний поділи (що заторкує курдську та алевітську меншини) та авторитарне правління. Повний крах за єгипетським зразком малоймовірний, але перехід до ісламського авторитаризму – ні. Це зашкодило б ідеї про те, що іслам і демократія можуть поділити публічну сферу. І також стало би кінцем експерименту, яким турки справедливо пишаються.

Реформ, що їх Туреччина розпочала в середині 2000-х, очікували давно. Протягом десятиліть релігійну більшість країни придушувала світська еліта, яка заявляла про підтримку цінностей батька-засновника республіки Мустафи Кемаля Ататюрка. 1923 року Ататюрк заснував Турецьку республіку на руїнах Османської імперії; решту життя він витратив на секуляризацію інституцій і пропаґанду европейської освіти, звичаїв, одягу. Ататюрк був провидцем і генієм, але кемалізм – кредо, побудоване довкола його пам’яті, – здеґенерував до культу предків задовго до того, коли я вперше уздрів його, переїхавши до країни у 1996 році. Портрети й вислови Ататюрка були всюди; лідери країни повсякчас здійснювали паломництва до його могили і використовували його пам’ять для захисту таких заходів, як заборона ісламських головних уборів у державних закладах, що фактично позбавило мільйони молодих жінок університетської освіти.

Впливові в країні генерали були радикальними кемалістами. Вони не випускали обраних політиків із-під каблука, погрожуючи військовим переворотом. (Між 1950 і 1997 роками армія скинула чотири уряди). Протягом усього періоду брудна війна проти курдських повстанців породила відчуття облоги, що виправдовувало порушення прав людини. Тортури, несправедливість судочинства, заохочувані державою вбивства – Туреччина вела перед у всьому.

І ще дещо. Країна була економічно виснажена. Столиця Анкара бачилася іноземним дипломатам «місцем із важкими умовами роботи». Там, серед брутальної архітектури міністерств, під суворим анатолійським небом, добре відчувалася зневага світської...

Про автора

Долучіться до дискусії! (2)

Зображення користувача Петро  Білян.
Петро Білян 14 жовтня 2014 року, 07:42

Після прочитання згадався Фарід Закарія (The Future of Freedom: Illiberal Democracy at Home and Abroad): "Припустимо, що проведені вільні і справедливі вибори, однак обраними виявляються расисти, фашисти і сепаратисти. Таке реальне протиріччя".

Як бути якщо демократія породжує мусульманську теократію чи щось подібне?

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
Зображення користувача Олег Коцюба.
Олег Коцюба 18 жовтня 2014 року, 00:01

Це питання - цілковито актуальне. Здається, світ поки сходиться на думці, що єдиним прийнятним способом дії у таких випадках є режим стримування для цих країн. В умовах глобального світу, навіть найбільші країни відчуватимуть дії ембарґо та санкцій проти себе. Інше питання полягає у тому, чи має право демократичний світ втручатися у збройний спосіб для зміни режиму тієї чи тієї антидемократичної (расистської, фашистської тощо) влади, якщо її було законно обрано? Таке втручання також загалом відкидається. Залишаються інструменти підтримки ззовні громадянського суспільства, що розвивається у таких країнах, з надією на те, що вони зможуть вплинути на якість політичних еліт та порядок денний політикуму.

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі