Цвіркуни і горлиці

Жовтень 2015
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
366 переглядів

Есей опублікований у збірці «Єрусалимські вірші/Jerusalem Poems» (2016).

У лютому 2015 року в Єрусалимі випав сніг.

Біля Дамаської брами стояв хасид у чорному капелюсі й калошах, взутих на черевики. Обліплений мокрим снігом, він схожий був на мірошника, який спитлював пшеницю. Чи можна було уявити, що золоте, залите сонцем вічне місто коли-небудь присипле снігом?

Мабуть, сніг присипав і сизі крила горлиць, що сидять на дахах будинків і мурівцях Старого міста. Горлиць облито снігом, наче солодкі булочки у кондитерських крамничках, щедро посипані цукровою пудрою.

І я подумав, що до Єрусалима сніги все-таки приходять частіше, ніж Месія.

Як дивно виглядають засніжені оливкові дерева у Гетсиманському саду. Як незвично дивитися на засніжену колію єрусалимських трамваїв. Найбільше радіють цьому снігу діти. Діти чомусь завжди радіють снігу. Я намагаюся пригадати вулиці Єрусалима, їхні назви, квартали, щоби уявити, які вони тепер. Але я пам’ятаю, що, стоячи на мурі, з якого відкривається панорама на Оливкову гору й Гетсиманський сад із Церквою всіх націй, я дивився на біле каміння будинків і гробівців, які зливалися в суцільне сусальне золото, яким наче покрито цілу цю землю. Я бачив, як за Кедронською долиною, в арабській частині міста, діти з псом бігли камінною стежкою в глиб селища. Вони і тепер, мабуть, біжать тією стежкою, але по снігу. Стежка та сама, і діти ті самі.

Найбільша таємниця вічного міста — це його дух і запах. Запах білого хліба з пекарень, цинамонових тістечок, солодощів, посипаних прянощами оселедців, ринків. А дух його — в словах про староі новозавітних царів, пророків, кабалістів, апостолів — усе, що перед твоїми очима, і все, що закрито для твоїх очей.

Йоханан каже, що в іншому житті він хоче бути цвіркуном і жити в єрусалимській пекарні. Каже у потязі, яким ми їдемо до Хайфи разом із солдатами ізраїльського війська, що повертаються до своїх частин. Солдати з автоматами у зелених одностроях із наплічниками, які напхано всілякими речами. У ваґоні порівну цивільних і військових. Йоханан розповідає, як він запам’ятовував Єрусалим за пахощами, і каже, що запах хліба з пекарень у його пам’яті — найтриваліший і найпоживніший. Я питаю: «Чому цвіркуном?» — «Ну, що тут дивного, — міркує Йоханан. — Бо цвіркуном можна надихатися хліба і втамувати голод». Під’їхавши до Хайфи, виходимо на станції міських пляжів, де хтось підбере нас автівкою. Потяг із солдатами рушив далі на північ. Ми вийшли на пероні і пішли на пляж подивитися на хвилі Середземного моря, які, збурені надвечірнім вітром, притихали при пляжному піску. Було тепло. Той, хто мав забрати нас звідси, нарешті дотелефонувався до нас.

Я вибрав ангела з прихованим обличчям. Тобто у нього взагалі немає обличчя, це я так назвав його, що він з прихованим. Витесаний стамескою з ліванського кедра, з міцної породи, з округлими крилами та сірими пасочками, які відходять від ґудзів, що трапляються в деревині. Незатерті сліди гілок. Ангел опинився в кишені мого літнього піджака, і з ним я пішов вичовганим камінням вузьких вуличок. Майже на кожній тебе супроводжують торгові ряди, галасливі продавці. Але є й тихі вулички, сповнені особливого сенсу і змісту. Приховані від туристів, які сунуть за своїм екскурсоводом із білою парасолею або палицею в руках, яку він завжди високо тримає над головою, щоб його стадо не загубилося.

Ми з Йохананом вийшли вузьким проходом і опинилися перед металевою хвірткою в суцільному мурі. Що там за цією хвірткою? Здогадатися важко. Двері хвіртки не було зачинено — серед шовковиць невеличкі мазанки, надворі умивальник, людей немає. На даху Храму Господнього віддавна вгніздився монастир коптів. Ніхто з туристів сюди не заглядає, бо не знає про це, та й увійти всередину коптського поселення не так просто. У...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі