«Це тільки ззовні цирк...», або Як потрапити у буття

Лютий 2019
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
1242 переглядів

Юрій Андрухович, Коханці Юстиції. Параісторичний роман у восьми з половиною серіях, Чернівці: Meridian Czernowitz, 2017.

Про насолоду «Коханцями»

По-перше, це красиво1. Нестандартний формат, білий колір, кожну книжку запаковано, суперобкладинка, якісний папір. Перед нами тристасторінковий текст, що складається з «восьми з половиною» розділів-серій.

Що іще? Ілюстрації до кожного розділу. Їх виконав чернівецький художник Артем Колядинський у стилістиці, що нагадує незавершені картини культового Альберта Джакометі, і вони роблять роман іще ритмічнішим, підсилюють напругу, зовсім не заважаючи при цьому уяві.

Утім, «Коханців Юстиції», як і попередні тексти Юрія Андруховича, можна читати в декількох режимах. Хочете цікаве авантюрне читво, що потішить не лише тому, що «горор, містика, саспенс», а й тому, що це наш (у плані атмосфери, локусу і «щось мені дід про це розказував») «горор, містика, саспенс», читайте від будь-якого розділу. Хочете розважитися, читайте з будь-якої сторінки. Андруховичеві герої, тужачи, як і в попередніх авторових текстах, за високою культурою, умовно кажучи — оперою, існують, як правило, в масовій карнавальній комедії дель-арте. Хочете отримати інтелектуальну насолоду, читайте з будь-якого речення. Фірмові Андруховичеві перелічування-нанизування з несподіваними провалюваннями чи здійманнями в інші історичні, політичні, культурні реальності нікуди не поділися. Дотепні, дуже концентровані висловлювання-меми — «нині, в часи остаточно розперезаної політкоректності», «вбивалося легко, мордувалося безтурботно», «кґб володіло секретами, а не таємницею», «газети відчули запах крові й залюбки п’яніли та пускалися берега»… — готові до розхапування. Хочете, врешті-решт, насолодитися багатством рідної мови, прошу дуже: Андруховичеві герої подорожують, мандрують, бродять, тиняються і сновигають; закохуються, кохають, кохаються, трахаються і ґвалтують; убивають, страчують, закатруплюють, масакрують, замордовують, зрешечують і, зрештою, вмирають, здихають, конають, зникають, диміють.

Що іще? Обіцянка, що читатимемо про мерзотників. У білій палітурці. Уже оксиморон. Оксиморонною є і назва роману. «Юстицію» («справедливість» із грецької) усі прихильники римського права ось уже дві тисячі років розуміють як законність. Коханці ж, за тим же римським правом, були і є поза законом. Ба більше, кожну з восьми з половиною історій (одна історія — один мерзотник) також побудовано за принципом оксиморона. Герої (не-герої?) Андруховичевих «серій» — реальні історичні постаті — в парадоксальний спосіб можуть водночас викликати почуття зневаги й захоплення, огиди і симпатії, гніву і співчуття. Ось, наприклад, Самійло Немирич, першу версію якого — «окаянний свинтух недостоєн єси, щоб кишки твої псам…» — пам’ятаємо ще з «Екзотичних птахів та рослин». У романі цей однозначно неґативний персонаж обростає новими подробицями. Тобто він, звісно, грабіжник, убивця і розпусник, але й інтелектуал, митець, естет та й узагалі з біса привабливий, бо харизматичний, суб’єкт, що випереджає свою епоху принаймні в заданому локусі.

Одночасне блимання таких амбівалентних смислів дезорієнтує читача ще й тому, що автор відмовляється йому допомагати. Критерії, за якими можна оцінити вчинки Немирича (як і інших мерзотників), відсутні. Тобто ці критерії є, але вони такі ж амбівалентні. Словом, напруга, яку створює наш звичний до оцінок мозок, не дає нам припинити читати цей текст. Ми хочемо позбутися коґнітивного дисонансу, закрити нарешті ґештальт. Ми попалися.

Павіч, Павіч і знову… Данте. Розмова про жанр

Назви своїх прозових текстів Юрій Андрухович любить доповнювати...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі