Три причини, чому Захід має не забувати про Україну

Травень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
15
371 переглядів

Минулого літа Україна вже зникала із радарів Заходу. На сході країни тривали приготування до масштабних військових дій, кордони було майже перетнуто; втім, не відбулося великого спалаху бойових дій, який можна порівняти з кровопролиттям 2014 року. Від вересня триває щось на кшталт режиму припинення вогню — щоправда, з частими порушеннями й людськими втратами. І хоча цей режим знову може опинитися під загрозою, европейських лідерів більше турбувала міґраційна криза — навіть до того, як листопадові теракти в Парижі спричинили докорінне зміщення акцентів.

Та навіть попри те, що Захід тепер має інші пріоритети, Україна досі є частиною ширшої картини. Її не можна відсунути на задній план або залишити поза увагою. На це є три причини.

 

Загравання з Росією щодо ІДІЛ не спрацює

Спокуса, особливо для Франції, позагравати з Путіном у сирійському питанні може спрацювати лише в найкоротшій із коротких перспектив. Путін — це «інь» для «янь» Оланда. Путіну вдалося забезпечити жорстку розмову та ілюзію швидкої відповіді, яких потребували західні лідери і до яких їм перешкоджали вдатися особливості їхніх політичних систем та культур. Це простежується навіть у доборі слів: Оланд говорив про «війну», але не про «помсту»; Путінові такі муки совісти не відомі. Путін зміг організувати негайне бомбардування, приготування якого забирає багато часу на Заході — принаймні забезпечення його телеверсії, — і зміг заповнити пробіл між символічними вильотами та приєднанням Великої Британії до військової операції в грудні.

Але деякі західні політики, надто у Франції, поквапилися підтримати ідею Росії як глобального партнера, заплющуючи очі на її дії в Україні. У жовтні в Москві Франсуа Оланд заявив, що «світ потребує Росії», всупереч відомому вислову Барака Обами про те, що «Росія є лише реґіональною державою», і сказав, що «доля Росії — бути великою світовою, а не лише реґіональною державою». За два дні до паризьких терактів Франк-Вальтер Штайнмаєр заявив:

Росія потрібна нам за столом переговорів у питаннях світової політичної відповідальности, аби ми могли вирішити проблеми, які постають перед нами в інших реґіонах світу. Я кажу це з огляду на Сирію, боротьбу з міжнародним тероризмом та архітектуру безпеки на Близькому Сході. Там ми можемо досягти проґресу, діючи з Росією, а не проти неї.

Утім, Росії в Сирії ні на чому не залежить, окрім короткострокового піяру й зміцнення ідеї Росії як «великого світового гравця», і в цьому вона почасти досягла успіху. Росії вдалося поновити свої світові амбіції й змінити історію вдома, хай навіть і тимчасово, подалі від своїх авантюр в Україні. Проте дослідження показують, що Росія наносить удари переважно по ворогах Асада, а не по позиціях Ісламської держави. Ба більше, попри Путінові розмови про помсту, після катастрофи літака А321 над Синайським півостровом мало що змінилося. Іще важливіше те, що Росія не змінила прицілу і після терактів у Парижі 13 листопада, окрім декількох супроводжуваних піяром вильотів. Росія навіть зацікавлена в тому, щоб утримати ІДІЛ у Сирії — вона чинить додатковий тиск на опозицію Асада та відволікає увагу бойовиків від Північного Кавказу.

Тож Росія навряд чи значною мірою приєднається до будь-якої коаліції з боротьби проти ІДІЛ. Її пріоритетом є надання підтримки режимові Асада та його іранським союзникам у стабілізації їхнього режиму на заході й півночі. Росія так затято намагається обмежити американський вплив, як і розширити власний. Їй подобається вихвалятися плодами військової реформи 2008 року в Сирії, але й вона має межі. Цитуючи експерта Европейської ради з міжнародних взаємин Ґустава Ґреселя: «Розгортання військових дій у Сирії не використовує всіх сильних сторін збройних сил чи військового бачення Москви», а російська громадська думка обережно ставиться до військових дій на місцях.

Зрештою, Росія не вирізняється витонченим підходом...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі