Той самий Сталін і його історики

Жовтень 2012
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1517 переглядів

Книжки, обговорювані у цій статті:

Иосиф Сталин. Сочинения, т. 14–18. Москва; Тверь, 2004–2012.
Немцы в Катыни. Сборник. Москва, 2010.
Сталин и фальсификаторы истории. Сборник. Москва, 2010.
Юрий Жуков, Настольная книга сталиниста. Москва: Эксмо, 2010.
Юрий Жуков, Иной Сталин. Политические реформы в СССР в 1933–1937 годах. Москва: Вагриус, 2003.
Юрий Жуков. Сталин. Тайны власти. Москва: Вагриус, 2005.

Найбільший страх перед ревізіонізмом в історіографії, чи пак «переписуванням історії», зазвичай виказують ті, хто самі зацікавлені у пануванні однієї чітко заданої «істини». Під яку вони радо перепишуть історію в тих історіографіях, найпоширеніші концепції яких не збігаються з їхніми схемами. Це повною мірою стосується російської та (оскільки та існує) української неосталіністської історичної думки. Вона формувалася протягом 1990–2000-х років і є результатом у вельми специфічний спосіб відрефлексованого набутку совєтської історіографії.

Власне, саме явище виразного неосталінізму – вже не з виправданням, а з відвертим уславленням Сталіна – за великим рахунком стало результатом постсовєтської лібералізації в гуманістиці. Тверді неосталіністи, незалежно від того, стилізовано їхні публікації під наукові видання а чи під публіцистику, як-от досить відома колись брошура Алєксандра Шабалова «Одинадцятий удар товариша Сталіна», вже не заперечують факту сталінських репресій і навіть не прагнуть применшити їх засяг, як це часто-густо траплялося в авторів совєтської доби. Навпаки, нинішні неосталіністи оголошують їх цілком виправданими, тобто обґрунтовують тези, що їх у ширші невибагливі маси несе неосталіністська «культурна» продукція (клінічний зразок – пісня російського співака Алєксандра Харчикова «Сталинские репрессии», де сказано просто: «Против преступного сброда / были репрессии сталинские», – і далі цю думку розвинуто, міцно заправлено антисемітським соусом, а Сталіна звинувачено хіба в тому, що «был милосердным очень».)

Тексти, що їм великою мірою присвячено цю статтю, є, за окремими винятками, доволі марґінальним явищем на ринку книжок non fiction (хоч автори, упорядники та видавці потрактовують їх як наукові та білянаукові), і часто цілком невідомі авдиторії зацікавлених темою нефахівців. Тому мушу заздалегідь перепросити за перенаголошення бібліографічних чи суто едиційних моментів. Окрім того, відразу зазначу, що залишу поза оглядом праці з кола Алєксандра Дюкова та його фонду «Историческая память», які не є виразно неосталіністськими. Їх належність до цього напрямку не потверджує, скажімо, один із найпоказовіших тестів на неосталінізм – визначення винних у катинському розстрілі: Дюков не раз заявляв, що цей злочин – справа НКВД. «Историческая память», хоч і є формально недержавною організацією, близька до російських урядових кіл і багато в чому узгоджує свої дії з актуальними політичними інтересами РФ, а тому може коливатися від виправдання чи заперечення окремих злочинів доби Сталіна до їх засудження. Для неосталіністів такий, кажучи технічною мовою, «допуск значень» є неприйнятним, як і плюралізм думок (хай навіть обмежений) в офіційному органі цього фонду, «Журнале российских и восточноевропейских исторических исследований», який намагається тримати марку відкритого до дискусій академічного видання.

***

Першими розгляньмо джерелознавчі публікації істориків-неосталіністів і тексти, котрі супроводжували ці видання. Більшість із них – принаймні, найвідоміші – здійснила установа, що позиціонує себе як провідний на постсовєтському просторі think tank сталіністської думки: так званий «Робітничий університет ім. Хлєбнікова». Про цю специфічну структуру відомо майже винятково з її сайту, про неї немає статті у російській чи якійсь іншій Вікіпедії і, щиро кажучи, чимось наповнити таку статтю було б неможливо: годі не тільки встановити, хто є той таємничий І. Б. Хлєбніков, чиє ім’я носить установа, але бодай...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі