Тотожність / Інакшість: ідентичність, тіло, час

Листопад 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
28
1354 переглядів

ХХІ століття остаточно засвідчило банкрутство антропоцентричного проєкту шістдесятників, що його вже в 1970-х підважили представники Київської школи Микола Воробйов та Михайло Григорів. У ліриці Дмитра Павличка й Івана Драча бачимо людину, збільшену до космічних масштабів — варто згадати поширені «космічні» метафори, що стосувалися людини, людського тіла й людського світу. Микола Ільницький зауважує, що «початок шістдесятих приніс у поезію голос інтелекту, реалії космічно-індустріальної доби, що стали предметною фактурою образності: від ставлення до світу, погляду на нього до мікроструктури художнього образу» («Перегук через покоління (Нотатки про сучасну молоду поезію)», Київ, 1986, № 4, с. 135). Натомість у ліриці Михайла Григоріва постає геть знелюднений світ, величний у своїй нетрагічній повноті й досконалості. Вельми симптоматично, що Василь Голобородько у відгуку на книжки номінантів премії «ЛітАкцент-2014» характеризує лірику Ірини Шувалової як

паноптикум різних відхилень від природного, фізіології, потвор, маргінальних ситуацій, де не виявляється людське, гуманне, гуманістичне, а лише бестіальне, темне, безнадійне.

Проте, на наш погляд, саме криза антропоцентризму споріднює лірику Шувалової з поетичним досвідом Київської школи — у її світі весна ненатужно римується з війною, а визрівання плодів є наглою загибеллю квітів:

ніби вітрові тільки й діла,  

що їсти цвіт

наче всі стихії змовились і взялися

руйнувати крихку фортецю  

живого листя,

парашути насіння підштовхуючи в політ.

У цьому світі смерть є неуникною частиною світоустрою, але, на відміну від поезії вісімдесятників і поетів Київської школи, для яких проминальність рослинного була пов’язана радше з безперервністю вегетативного відновлення (мертве зерно проростає живим стеблом), у ліриці Шувалової мовиться саме про крихкість рослинного в динаміці короткочасних фаз і станів. Вісімдесятники осмислюють час як вічність, бо рослинне — це передусім ідея рослинного; рослинне вічне остільки, оскільки перебуває над часом, відміряним кожній окремо взятій бадилині, її квітам і плодам. У Ірини Шувалової час вимірюється тілесністю персонального досвіду, а це передбачає погляд зсередини, ретельне сканування внутрішнього простору, що фіксує найменші відчуття в тілі як роботу часу. За великим рахунком, ідеться про оптику бачення: погляд, гранично емансипований від побутового досвіду, підноситься над трагізмом проминання окремого, аби побачити, як смерть переходить у вічність. Натомість погляд, занурений у щохвилинне тривання, бачить, як життя прямує до смерти з кожною зміною, якої зазнає тіло. Рослинне для Ірини Шувалової — зірвана поривом вітру квітка, а не абстрактний принцип рослинного як вічного тривання. Надрив, напруження і надмірність — це характеристики часу, що є проминанням, а не вічністю. Гостре відчуття втрати, породженої буттям у часі, спонукає не тільки до відчайдушного спротиву чудовиську-вбивці (звідси — мотиви ловів, поєдинку, боротьби), а й до роботи пам’яті, адже пам’ятання — це спроба вийняти з руйнівного часоплину миті доцільности й повноти. Саме тому код рослинного тут придається якнайкраще, адже зима й осінь — це обтинання безмірної щедроти літа:

чи існує щось важче 

 за голови п’яних півоній

перехилені в мед золотого

 гігантського літа

за ліниві горби окуповані  

сонмом джмелиним

 це минулося це відійшло   не було і не буде

 <…> жовтень свій зламаний

 палець у жовч вмочив

 і полічив нас одягнених 

 ще по-літньому

визначив кожному довгий 

окремий шлях

в спільну затяту зиму 

 в порожній простір

діти лічити вчаться 

 по журавлях

що навесні принесуть 

 їм чужу дорослість

 <…> хіба ми багато просимо?

щоб тільки женці безпомильні

заждали з серпами й косами

а там ми дивись і зносимо

свої сорочки натільні.

Неважко помітити, що традиційні міто-ритуальні сценарії й мітологеми (тіло як сорочка душі, «неосяжна місткість» землі, що є домом смерти і життя, смерть як великий Жнець, смерть у воді), які символізують пам’ять культури, органічно вбудовуються в особистісну мітологію поетки, що містить сюжети боротьби зі змієм воїна (діви), полювання на птаха (оленя), мандрів і повернення персонажа, розквіту і вмирання саду. Як і поети-вісімдесятники, Ірина Шувалова актуалізує міто-ритуальні матриці життєвого циклу, пов’язані з екзистенційною драмою людини. Та якщо вісімдесятники мовою персонального досвіду вибудовують міт, то у ліриці Шувалової мовою міту оповідається про персональний досвід. Робота часу як прямування до смерти прописується в сюжеті ловів.

Поетка вибудовує цілісність власної оповіді із фраґментів мітологічних сюжетів та ритуальних сценаріїв, обираючи за підґрунтя своєї історії купальський ритуал спускання з пагорба запаленого колеса, що символізує поворот літа на зиму в день літнього сонцестояння. Втілений у купальському ритуалі сценарій часового перелому («сонце полює на оленів на горбах», «літо це гибель гибель пора падінь», «круглий тремтливий світ добіга зеніту / колесо пісні котиться сипле жар», «трупом у трави ляжеш во славу дня») прописується через пов’язані з цим мітом знаки і символи (сонце, літо, пагорб, колесо, а також олень як утілення солярного божества). Тінь оленя, об яку зашпортуються «вихори ніг», і «тінь від сонця», яку він наздоганяє, суть еманації пітьми:

трупом у трави ляжеш во славу дня

оленю тінь від сонця наздоганяй

доки пітьма батіжком  

не хльосне по крупу.

Тінь є смертю, яку неминуче наздожене кожна жива істота. У персональному мітосюжеті Ірини Шувалової (сонце стрілою поціляє оленя з лука) мить убивства прописано не тільки як зустріч живого із власною тінню, але й як осягнення повноти, окресленої стягуванням розрізнених, множинних часових потоків (образи потенційного майбутнього) в одну неспростовну здійсненість. Власне, таке прочитання збігається з потрактуванням природного часу як принципово дискретного, циклічного в традиційній культурі: у певні моменти року, пов’язані із сонячним циклом, час руйнується, аби народитися знову.

Сторінки5

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі