Толерантність як уміння «плавати в одному човні»

Вересень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
202 переглядів

Не зупиняйтесь у спільних пошуках щораз більшого взаємного обміну духовними цінностями у свободі та толерантністю – у справедливості.

Іван Павло ІІ (З промови на зустрічі з представниками Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій. Київ, 24 червня 2001 року)

 

Як і годиться, почнімо з посилання на класиків. Звичайно ж, я маю на увазі передусім Того, з чиєї заповіді «Любіть ближнього свого, як самого себе» все у нашій християнській цивілізації й почалося. Він задав головну парадигму буття як парадигму любові, яка й визначила появу пізнішого феномена толерантності. Та крім Нього, я хотів би згадати тут земну з усіх поглядів людину, яка першою в модерний час запримітила, що «механізм державного примусу в царині релігії є неефективним: держава не може змусити людину піти на небо». Найбільше, чого вона може у такий спосіб досягти, – це «культивування зовнішнього лицемірства». Отже, йдеться про Джона Локка, автора знаменитого «Листа про толерантність» (уперше опублікованого 1689 року), з якого значною мірою той модерний час і почався. То був час, коли євангельська любов почала вистигати (пор. Мт. 24:12), а перевдягання релігійної ненависті (даруй мені, Боже, за таке зіставлення несумісних, здавалося б, понять!) у пошарпані одежі традиційного благочестя вже не годне було прикрити її наготу. Істина раптом вислизнула з тої священної скрині, яку кожна Церква так ревно захищала. Треба було знову вирушати на пошуки втраченої святині. З власників правди та її охоронців усі раптом перетворилися на шукачів правди, кожен із яких на клондайку вічних ідей отримав однакове право «застовпити ділянку».

Толерантність не є секулярним замінником любові, як її часто з усією підозріливістю сприймає релігійна свідомість. Толерантність, як на мене, – це лишень певна форма суспільної угоди про «правила гри», необхідна передумова справедливого пошуку правди. Це визнання, що захищати Любов ненавистю – це найповніший спосіб убити її. Погодившись із таким визнанням, ті, що досі змагалися в силі земної влади, зробили перший крок до змагання в любові. До цієї останньої ще дуже далеко, вона лише проглядається на далекому обрії, але вперше за тривалий час припинилася бійка за дешеву імітацію любові, за розкішну яблуньку з червонобокими яблуками, в яку перекинулася невмируща Баба Яга. Навчитися розрізняти фальшиве це перший крок до визнання справжнього. Отож толерантність – не ерзац любові, а спосіб розрівнювання стежок для неї (пор. Мр. 1:3).

Толерантність – це досвід Західної Європи, що запрагла вирватися з глухих пасток Тридцятилітньої війни. Головним творцем «нового порядку» став прагматизм. Саме цілковита безперспективність ворожнечі відкрила шлях до усвідомлення безальтериативності діалогу. Під впливом паритету сил було зініційовано паритет узаємної толерантності. Обидва «кити» – толерантність і діалог підставили свої спини під твердиню модерної західноєвропейської цивілізації, яка поступово стала омріяним Ельдорадо для довколишніх світів. Цей досвід толерантності став для західних дослідників архетипним, і коли вони звертають свій погляд на схід Європи, зокрема на Україну, то a priori передбачають, що тут в умах людей існує така ж безальтернативність діалогу. Натомість ситуація в нашій країні далеко не така однозначна, оскільки завжди чомусь знаходиться принаймні одна зі сторін, причетна до українського вузла суперечностей, яка переконана, що альтернатива діалогові все ж існує.

Проблему толерантності в релігійному контексті України можна проілюструвати, аналізуючи загальний стан стосунків між українськими Церквами візантійського кореня, тобто Українською Православною Церквою, що перебуває в єдності з Московським патріархом, Українською Автокефальною Православною Церквою, Українською Православною Церквою – Київський Патріархат та Українською Греко-Католицькою Церквою. Впродовж 90-х років усі вони пройшли велику школу толерантності –...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі