Тіні забутих фреймів

Грудень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
49 переглядів

Повернення деміургів / Плерома 3’98.

Мала українська енциклопедія актуальної літератури. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998.

Відкривши тільки першу сторінку нового числа станиславівського журналу «Плерома», вже наштовхуємося на очевидну суперечність: між ідеологією проекту (так, саме ідеологією в прямому сенсі цього слова) та його назвою. Бо якщо «плерома» значить, як запевняє укладений тут тезаурус, «знак Божественної Повноти», «символ межової ціннісної цілісності, яка обіймає та узгоджує в повноті ознак будь-яку мовно-символічну ієрархію», то незрозумілою стає настанова на прихід «войовничої персональної (деміургічної) енциклопедії воліючої влади особистості», «вільної від забобонів маніфестальної неупередженості і спокус універсалізму». Невже Божественна Повнота потребує ще чийогось втручання?

Така суперечність – суперечність самодостатнього та волюнтативного – є наскрізним кодом третього числа «Плероми», рецензування її розпадається до аналізу кількох нашвидкоруч витворених самим «Поверненням Деміургів» опозицій.

1.

Отже, центральною бінарністю «Плероми» є цього разу «протистояння» постмодернізм – деміургія, що його намагається окреслити у своїй вступній статті автор проекту, Володимир Єшкілєв, а Юрій Андрухович, цього ж проекту редактор, навпаки, намагається деструктувати.

На думку Єшкілєва, «весь дискурс постмодернізму просякнутий нюансованою іронією творчого безсилля, впевненого, що творення “нового” припинилось на вселенських теренах Мистецтва». Цей сумний стан занепаду, зрозуміло, нікуди не веде, а його іманентний розвиток – лише цитація, фраґментування набутого та перекомбіновування. Саме такій, «невигідній» для справжнього генія ситуації, автор проекту протиставляє «деміургійні практики», що назагал є «специфічним способом творення художнього тексту, коли автор обумовлює сюжет, концепцію та дискурсивний простір літературного твору побудовою специфічного персонального світу з його фізичними, соціальними, ідеологічними законами, відмінними від наявного у сущому і оформленого власною історією».

Найяскравішим зразком «Деміургійних практик» є жанр «фентезі», зокрема творчість «батька» цього жанру Джона Р. Толкієна. Так протиставляються дві моделі літературного процесу: постмодерна, в якій немає автора («смерть автора»), а існує лише «іронічний інтелектуал, стомлений інформативним перевантаженням» та «нова» ситуація «суперпорозуміння», коли автор не лише знову з’являється, а й стає Деміургом (абсолютним творцем цілих світів), а його стосунки з читачем «скоріше нагадують стосунки Вчителя та адепта».

Деміургічну претензію Єшкілєва, котрий, пам’ятаємо, належить до ареалу «станиславівського феномену», де «найбільш рафіновано були інстальовані цінності знакового списку українського П[ост]М[одерного] дискурсу», на витворення «нового» («якісно нового», за класифікацією «Плероми») редактор проекту Юрій Андрухович, який, пам’ятаємо, належить до того ж ареалу того ж феномену, цілком постмодерно знімає, вказавши на «неважливість нового» в напрямі, що його поборює Єшкілєв.

Парадокс же концепції Єшкілєва вбачаємо в тому, що, усвідомлюючи себе постмодерністом, уникнути «силового поля», «інерції» (Бодріяр) «постмодерного стану» просто неможливо: цитатною в постмодерні є сама свідомість людини і цілого соціуму, що розвиває і формує людську особистість, пропонуючи їй нові й нові тексти. Вся людська цивілізація, весь світ є текстом (Жак Дерріда). А якщо так, то звідки ж Деміургові, якщо він тільки не кіборг з Альфи Центавра, ґенерувати «персональний авторський світ» чи власний «мовний простір»?

Подолати «постмодерний синдром» можна лише в один спосіб – не прийнявши його. Якщо лише виголосити найпростіше «зрікаюся» і «бачити постмодернізм» усього тільки «елеґантною інтелектуальною фікцією», тоді й вивільнення від найбільшої з постмодерних загроз – цитати – девальвується і взагалі зникає. Отоді й...

Автори

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі