Територія істориків

Жовтень 2011
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
884 переглядів

 

Paul Robert Magocsi, «Concluding Observations on the Symposium». Цей есей написано як підсумковий коментар спеціяльно для публікації матеріялів симпозіюму «Науковець, історик, громадський діяч. Внесок Павла Роберта Маґочія в наше розуміння України та Центральної Европи» у часописі «Nationalities Papers. The Journal of Nationalism and Ethnicity» (том 39, ч. 1, січень 2011 року). Переклав з англійської Андрій Сидорчук.

Щира вдячність – ось що я відчуваю після того, як 2 жовтня 2008 року почув на симпозіюмі в Торонті, а згодом і прочитав у вигляді статтей п’ять доповідей, що їх виголосили мої колеґи, сфери наукової зацікавлености яких охоплюють історію, літературну критику та політичну науку: Григорій Грабович, Тарас Кузьо (який був ініціятором цього симпозіюму), Сергій Плохій, Олександр Мотиль і Домінік Арель. Вони щедро виділили час на писання своїх есеїв і на подорож до Торонта, щоби представити їх особисто. Вони були особливо великодушні, зробивши це в дусі конструктивної критики та саморефлексії, який характеризує нашу спільну наукову місію з найкращого боку. Кожному з них я висловлюю свою щиру вдячність за багатство їхнього розуму і духу.

Дотримуючись загальної теми симпозіюму, хотів би висловити декілька зауважень із приводу наукового та громадського аспектів моєї кар’єри.

Багато було сказано, особливо в контексті моїх поглядів на національне питання, про те, куди мене можна зарахувати: до примордіялістів (читай: традиційних націоналістів) а чи конструктивістів (читай: прихильників розгляду національностей як «уявлених» спільнот), до обох категорій одночасно а чи до жодної з них. Відповідаючи тим, хто має потребу класифікувати своїх колеґ-науковців (хоч і вдаючися до сучасних означень соціяльних наук), я схильний погодитися з Домініком Арелем у тому, що «сьогодні» у моді конструктивізм. (Втім, аби переконатися, що примордіялістський підхід живе і процвітає, варто лише поглянути на багатьох науковців у Центральній і Східній Европі, які займаються переписуванням історій своїх посткомуністичних країн.) Зрозуміло, що не кожен, як каже Арель, «називає» себе конструктивістом. Особисто я погоджуюся з такою назвою не як із простим класифікаційним ярликом за мої праці про національності, а радше тому, що вона здається мені годящим терміном на позначення всіх нас, хто займається гуманітарними науками.

Ось уже близько трьох десятиліть у вступній лекції до мого річного курсу з історії України я обов’язково нагадую студентам – отже, і самому собі – означення історії, яке подає третє видання Вебстерового словника англійської мови: історія – це «переказ подій, пов’язаних зі справжніми чи уявними [курсив мій. – П.Р.М.] об’єктами, особами чи подіями». Тому нам не слід, ніби давнім літописцям, сприймати очевидне за істину: історія є переказом (наративом) не того, що сталося, а того, про що ми як історики сказали, що воно cталося. Ба більше, такий суб’єктивний підхід до знання притаманний не лише історикам, а й, серед інших, політологам, соціологам, соціяльним антропологам, лінґвістам, літературним критикам. Наукова діяльність у цих сферах (із використанням «визначальних» статистичних джерел чи без) за своєю сутністю ґрунтується на даних, добір, обробка й інтерпретація яких залежать від суб’єктивних уподобань дослідника. Відповідно, Арелеві слова ми можемо перефразувати так: кожен, незалежно від того, називає він себе конструктивістом чи ні, є конструктивістом.

Прийнявши твердження про те, що всі ми є конструктивістами, ми мусимо поставитися до проєкту Сергія Плохія стосовно нової історії України досить обережно. Річ у проблематичності базового твердження цього підходу – що правда є досяжною за умови знаходження правильної концептуальної моделі та методології. Плохій закликає нас рухатися в іншому напрямку, бо «писати національну історію в сучасних умовах означає зміцнювати у східноевропейській історіографії ізоляціонізм і провінційність». Я, своєю чергою, сказав би, що національні історії...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі