Теорія і практика прикордоння

Жовтень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
12
1090 переглядів

Біженці-косовари на кордоні з Македонією (1999)
Світлина Говарда Дейвіса (www.eye-camera.com).

Krzysztof Czyżewski, Linia powrotu. Zapiski z pogranicza, Sejny: Pogranicze, 2008.

Уявляю собі, з яким захватом я прочитав би книжку Кшиштофа Чижевського десь так на початку 2005 року. Яким актуальним для України, яким необхідним у тодішній українській ситуації видалося б мені все, що автор пише про прикордоння і долання кордонів, про культурне багатоголосся і діялог з Іншим, про позбавлену колоніяльних комплексів провінцію і позбавлені націоналістичних афектів пошуки коріння, про Центральну Европу як передусім Европу (або навіть Европу передусім) і Україну як усе-таки Центральну Европу. Вже сама назва – «Лінія повернення» – з її алюзією на чернівецький меридіян Пауля Целяна мала б налаштувати мене, чернівчанина, на ейфорійний лад, на мрії про інші Чернівці, іншу Україну, іншу Европу...

Але у 2005 році книжки Чижевського ще не було, а в 2010-му проблеми внутрішньоевропейського діялогу нас уже практично не стосуються. Що ми Европі, що Европа нам? Нам тепер доречніше буде – у контексті розмови про Іншого – вчитуватись, наприклад, в «Інший світ» колишнього совєтського в’язня Ґустава Герлінґа-Ґрудзінського, бо поки ми розводили демагогію про соборність і унікальне українське розмаїття, виявилося, що наша «лінія повернення» саме до того іншого, совєтсько-азійського уніфікаторського світу й веде – світу, в якому «можна втратити віру в людину і в сенс боротьби за те, щоб їй було краще на землі».

Втім, до кого як, а до Кшиштофа Чижевського жодних претензій бути не може: він якраз належить до тих найпослідовніших романтиків «школи Ґедройця», що доклали максимум зусиль, аби витягти українського бегемота із совкового болота. Не їхня вина, що й бегемот, і болото виявилися завеликими. І сама по собі книжка Чижевського через нашу поразку гіршою, звісно, не стала. Тому я зовсім не стверджую, ніби читати її немає сенсу: її лише немає сенсу читати, так би мовити, з думою про Україну. Якщо ж від так званої України спробувати абстрагуватися (а дорослий читач урешті-решт мусить навчитися абстрагуватися від фантомних об’єктів), то у «Лінії повернення» можна знайти цілий пакет етики й естетики, цінної інформації, цікавих спостережень, а також приводів для дискусії. Причому, я особисто, читаючи Чижевського, надискутувався досхочу не так із автором, як із самим собою.

Оскільки вже промайнуло слово «романтик», то, мабуть, варто на мить зупинитися задля короткого пояснення. Було б вершиною непорозуміння вважати автора «Лінії повернення» некритичним ентузіястом чи наївним мрійником із головою у хмарах. Ні, по-перше, Чижевському йдеться (відкрито – в есеї «Час провінції») про витоки романтичної філософії, про «романтизування» дійсности, під яким він – слідом за Новалісом – розуміє надавання звичним речам таємничого вигляду, речам знаним – гідности незнаних, скінченним – видимости безконечних, а в підсумку – про повернення світові його первісного, вищого сенсу. Очевидно, ця схильність до «романтизування» не в останню чергу і дозволяє Чижевському так добре відчувати центральноевропейську плутанину взаємних образ, злочинів і кар та, рішуче залишаючись на боці демократії і прав людини, пам’ятати, що у спільному проживанні багатьох народів на малих територіях іноді виникають проблеми, трохи складніші за пласкі уявлення про світ вихованих на ідеалах французького Просвітництва брюсельських бюрократів.

По-друге, Чижевський, як і свого часу Ґедройць, перш за все є практиком. Його тексти, за словами автора передмови до «Лінії повернення» Павела Гілє, не мають нічого спільного з риторичними голосіннями «шляхетного гуманіста над занепадом світу», бо тексти ці постають не як теоретичні міркування про переваги толерантности й діялогу, а як наслідок щоденної, переважно рутинної праці. Збирати мультикультурні конференції та фестивалі – можна і треба, але значно важчим і...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі