Таємничий концерт

Квітень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
2
473 переглядів

Леонід Грабовський – одна з найпарадоксальніших постатей сучасної української музики. Композитор, для якого мистецтво – це завжди «нове мистецтво», а бути митцем – означає прокладати свій шлях у ньому. Композитор, що з перших кроків у музиці надзвичайно свідомо ставився до творчости, відшукуючи насправді її «вічні закони»: звертався до праць старих поліфоністів, дослухався до знахідок сучасників, вивчав теоретичні праці европейських митців-аванґардистів – композиторів і художників, виробляючи власний метод композиції, а в останні роки захопився вивченням «композиції за допомогою комп’ютера».

Композитор, чия діяльність у колі «Київських аванґардистів» закладала підвалини самого поняття «українська нова музики» і від’їзд якого з Украї-ни у 1981 році нікого не здивував.

Крізь його шлях проглядають долі багатьох українських першовідкривачів «нового мистецтва» – яскравий спалах творчої енергії в молоді роки, плідна заглиблена праця... мовчання... спочатку нетривале, потім довше... несвідоме, усвідомлене...

І все ж таки – невпинний шлях «до музики».

Ім’я Леоніда Грабовського з’явилося в українській культурі в хороші часи. Кінець 50-х. Нетривала, але потужна хвиля «західного вітру» принесла в Україну дорогоцінні скарби – скалки повоєнного европейського життя – вільного дихання, мислення, руху, співу. Нехай і на короткий час «життя поетів» знову набуло первісного смаку і сенсу: це – хліб, це – вода, це – поезія, це – музика, це – кіно...

Звичайно, все це швидко мине. Надто швидко... Але є трохи часу. Приймач іще «ловить» легкий шум французької мови, оркестрові барви партитур Стравінського, тендітні лінії Вебернівських мережив.

Треба встигнути – ковтнути повітря... побачити гори та море... І головне – запам’ятати це відчуття – свободи, світла, мрії, щирого погляду. Адже хороші часи швидко минають, а повертаються так нескоро, і так несподівано, що можна і не помітити, що вони повернулися.

Леонід Грабовський встигнув. Встигнув зробити головне – розпочатися, народитися як композитор, особистість. Відчути своє положення в просторі і часі. Дуже свідомо налаштуватися «на творчість», як збираються в довгу, тяжку та небезпечну подорож.

Початок Леоніда Грабовського – Київська консерваторія, куди він потрап-ляє після закінчення повного курсу економічного факультету Київського університету. (А може, 1937 рік? Коли у дворічного хлопчика відбирають батька, скрипаля оперного театру? І дорога до музики враз стане такою непростою?)

Початок Леоніда Грабовського – його вчителі – композитори Левко Ревуцький і Борис Лятошинський, які дотепер мають славу справжніх Нескорених. Таких, що будуть обстоювати молодих композиторів перед усім світом, не кажучи вже про якісь там парткоми та ректорати. «Вони ж талановиті Молоді Вони інакше відчувають гармонію світу»... Насправді й один, і другий не раз опинялися на «лавах підсудних» жахливих процесів 1937, 1948, 1949, 1951 над вільним мистецтвом1 і їх учням це було добре відомо.

Початок Леоніда Грабовського – коло однодумців, молодих музикантів, які, нехтуючи норми реґламентованої «поміркованости» мистецького життя Києва кінця 50-х, створили цілком несподівано для всіх – оазу «нової музики». Валентин Сильвестров, Віталій Годзяцький, Володимир Загорцев, Володимир Губа, дириґент Ігор Блажков, музикознавець Галина Мокрєєва – у зустрічах саме з цими людьми зароджувався знаменитий «Київський аванґард». «Це була дружба через музику» – скаже пізніше про цей час Віталій Годзяцький. Група молодих київських композиторів-аванґардистів – абсолютно вільне утворення, вона не була якимсь цілісним «творчим об’єднанням», тим, що називають «школа», не складала жодних «маніфестів» чи інших «програмових документів». Але, подібно до Київської школи поетів, що так само вільно виростала приблизно у той самий час, молодих композиторів єднала спрага нового – «тут і тепер» – Київ стає Парижем і Віднем, Варшавою і Нью-Йорком – нова музика, нова поезія, філософія, кіно.

Київські поети і композитори зустрічалися – слухали музику, читали вірші. Особливо близькою стала композиторові поезія Миколи Воробйова та Михайла Григоріва – поруч із Тичиною, Хлєбніковим, Басьо, СенЖон Персом, Рильке, Сковородою. На вірші Миколи Воробйова Грабовський напише вокальний цикл для камерного ансамблю «І буде так» (за поемою «Верховний голос»), що стане своєрідним продовженням його знаменитого «Когда» за Хлєбніковим, а Михайло Григорів створить есей, присвячений «Homeomorphia №2 для фортепіяно» – музиці несподіваних зіткнень різнобарвних кластерів, мелодичних фраз та їх довготривалих «резонувань»...

Початок Грабовського неможливо було «не помітити». Його дипломний твір «Чотири українські народні пісні » для хору й оркестру отримав першу премію на Всесоюзному конкурсі молодих композиторів (1959) і високу оцінку Дмітрія Шостаковіча. Чітка структура, виразно артикульована музична мова, прозорість і ясність звучань. Ці риси музики Грабовського «періоду формування музичної мови» будуть притаманні й найрадикальнішим творам композитора, що з’являться впродовж 60-х. За кількістю твори цього одного десятиріччя складають ледь не половину всього творчого доробку композитора. Так багато треба було встигнути сказати... Ім’я композитора потрапляє в професійну музичну европейську періодику2, його твори дедалі частіше виконують у Москві і – «виносять на суд творчої громадськости » у Києві3.

Сторінки3

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі