Сирія: Цитадель і війна

Серпень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
5
977 переглядів

Археологи вважають, що на пагорбі, де згодом виникло Алепо, приблизно за 362 кілометри на північ від Дамаска, люди оселилися близько восьми тисяч років тому. Записи на клинописних табличках третього тисячоліття до нашої ери свідчать про будівництво храму богові Хададові, котрий їздив на колісниці та повелівав бурями та грозами. Тим часом хетські записи середини другого тисячоліття вказують на зростання політичної та економічної потуг поселення.

Його арабська назва – Халеб – вважається похідною від Халеб Ібрагім, «молоко Авраама», овечого молока, яке біблійний патріярх запропонував подорожнім в околицях Алепа.

Наступні завойовники, що встромляли свої знамена на бастіонах фортеці, століттями розширювали її й укріплювали, аж постала приголомшлива кам’яна Цитадель, яка сьогодні височіє над містом.

«Це чудове місто не має рівних за красою розташування, славою будівництва та розміром і симетрією своїх базарів», – писав великий арабський мандрівник Ібн Батута, відвідавши його 1348 року. У часи Ренесансу Алепо було третім за значущістю ісламським містом після Константинополя та Каїра. Сучасний ліванський історик Антуан Абдель Нур віддає йому шану у своїй «Introduction a l’histoire urbaine de la Syrie ottomane»:

«Метрополія величезної території, розташована на перехресті арабського, турецького та іранського світів, є, безперечно, найгарнішим прикладом арабського міста».

Його краса виявляється в елеґантності кам’яної архітектури, з присмаком історичних відсилань до Візантії та Венеції; але й у розмаїтті його народів: арабів, вірмен, курдів, представників одинадцятьох християнських конфесій, мусульман-сунітів, жменьці дисидентських шиїтських сект від друзів до ісмаїлітів, давніх родин міських патриціїв, а також сільських та бедуїнських імміґрантів із рівнин, які творять мікрокосм усієї Сирії.

У документальних пам’ятках турецького Османського панування над Алепом від 1516 до 1918 року описано громади мусульман, християн та євреїв, що спільно жили в одних дільницях. На відміну від Тунісу, де євреї мусили винаймати житлові площі, алепські урядники не накладали обмежень на перебування будинків у власності членів будь-якої релігійної групи а чи жінок. Звичним явищем були великі будинки, поділені на квартири, де жили мусульманські, єврейські, християнські родини, і навряд чи ворожість між ними була більша, ніж буває всюди між сусідами.

На відміну від більш ксенофобного Дамаска, Алепо заохочував европейських купців торгувати й жити в межах міських мурів. Европейські потуги, починаючи з Венеції у XVI столітті, відкривали в Алепі перші в Османській імперії консульства, аби боронити інтереси співвітчизників. Знані нащадки Марка Пола, родина Маркополі, утримувала офіс італійського почесного консула аж до XX століття.

У закинутому кутку старого кварталу Басита, за кількома старими офісними будівлями стоїть пам’ятник алепській історичній мішанці. Синагогу Бандара було побудовано на місці єврейських богослужінь, що відбулося за два століття до арабсько-мусульманського завоювання Алепа у 637 році. Арки та склепіння з тесаного каменю в її внутрішньому подвір’ї нагадують криту аркаду мечеті Аль-Каді поблизу.

Єврейська громада Алепа, як і її більша сестринська громада в Дамаску, після заснування Ізраїлю поступово перебралася до Нью-Йорка. Останні євреї масово виїжджали 1992 року, і по тому президент Хафез Асад запровадив обмеження на їхню еміґрацію. Несподівано Дамаск і Алепо позбулися давньої та значущої вени їхніх соціяльних тканин. Синагога, яку відновили тутешні єврейські вигнанці, – закинута пам’ятка спільноти, яка квітла впродовж століть, перш ніж зникнути під ударом сирійсько-ізраїльської війни. Вона також провіщає алепським християнам їхню долю в тому разі, якщо недавні заворушення у містах на кшталт Хомса призведуть до війни всіх проти всіх або до панування фундаменталістів-сунітів.

«Чи я стурбований?» Запитання архиєпископа Мара Ґреґоріуса Ібрагіма Йогани, митрополита...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі