Символ і його критики

Жовтень 2010
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
771 переглядів

Ветеран УПА біля пам’ятника Степану Бандері у Львові
Світлина Віталія Грабара / УНІАН

Понад тридцять років тому, мавши тоді дев’ятнадцять літ, я прибув у військову частину, розташовану в сибірських краях, неподалік містечка, де колись відбували заслання Сталін та інші більшовики (і не тільки вони), і там зробився «бандерівцем». Так мене назвав – негайно, тільки-но дізнавшися, звідки я – Насиб, хлопець одного зі мною призову, родом із якогось напівгірського азербайджанського села. Ніякого уявлення про Степана Бандеру він не мав – бандерівцями для нього були всі українці. Ну, а я спершу страшенно обурився, бо уявлення про Бандеру не мав так само.

А коли повертався додому через Туруханськ, раптом зауважив, що в ньому багацько українців, і приїхали вони сюди не на заробітки, – але чому вони тут, дізнатися не встиг. Зрозумів це, коли, маючи вже за тридцять, дістав змогу більше дізнатися про Степана Бандеру і пов’язаний із ним рух.

Тепер про це мовлять і пишуть багато, але, треба сказати, жодної наукової монографії про Бандеру немає досі. Ще й сьогодні навіть ду-у-же демократичні українські вузи страх як бояться курсу, який розглядав би український визвольний рух минулого століття. Бо керують ними (чи відповідними катедрами) особи, які – задля кар’єри чи з совєтського переконання – завзято поборювали буржуазний націоналізм, а тепер тихо саботують вивчення визвольного руху 1930–1950-х років. Тому серед авторів публікацій на цю тему – мало фахівців, що знаються на деталях (а вони важливі) й спираються на архівні документи.

Зокрема, не є дослідниками цих проблем й автори кількох статтей в останніх числах «Критики». Тому й пишуть – цілком резонно – про символ Бандери як такий, а не про історичні події, з ним пов’язані.

Найсуперечливіша у цій добірці – стаття «Фашистський герой у демократичному Києві» (ч. 3-4) Тимоті Снайдера. Років вісім тому чув його виступ і бачу, що він послідовно залишається на своїх позиціях. Але темою, на мою думку, володіє не дуже добре. Приписувати Бандері фашизм – це явне перебільшення, хоча тенденції й могли бути (на це вказує, наприклад, Олександр Мотиль у статті в «Moscow News»: 2010, березень). Але такі риси були властиві багатьом українським і не українським партіям міжвоєнної пори. У намірах перетворити свою країну «на однопартійну фашистську диктатуру без національних меншин» явно успішнішими за Бандеру були тогочасні польські політики, особливо ендеки, – але на цьому Снайдер чомусь не зосереджується. Він припускається багатьох неточностей: поділ українських земель «між новопосталим Совєтським Союзом і незалежною Польщею» СССР уже успадкував: відбувся він відповідно до Ризького миру між Польщею та Совєтською Росією, а делеґація Совєтської України її просто підписала на додаток. Оголошувати фашистською Українську військову організацію (сформовану, до речі, не тільки «з українських ветеранів у Польщі», а й з людей, що мешкали поза нею) на підставі того, що вона прагнула змінити европейські кордони, і фашисти теж цього прагнули, – це логічне пересмикування, а не доказ. І до терору вдавалася вона не з досвіду Мусоліні, такий досвід у Східній Европі вже існував, принаймні від XIX століття.

ОУН справді застосовувала терор (хоча масштаби його не були значні), але не слід забувати про терор, який чинили поляки після завоювання Східної Галичини та Волині і який після 1919 року став державним. Усі польські уряди так чи так провадили політику асиміляції, і діяльність ОУН була тільки відгуком на цю політику: він мав показати безперспективність угодовства, що, зрештою, мусили визнати і центристські партії, зокрема УНДО. Говорити про політику примирення польської влади у стратегічному питанні – автономії цієї частини України, не випадає, як і вважати, слідом за Снайдером, що Генрик Юзевський «провадив політику...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі