Симулятивна влада та церемоніяльна політика

Березень 2006
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
37 переглядів

Соціологічні опитування в останні роки фіксують домінантні настанови людей на пасивну знижувальну адаптацію до соціяльних умов. При цьому загальне відчуття незмінности того, що відбувається, та панівне в масі бажання «спокою» співіснують із дедалі більшим відчуттям тривоги та незахищености при гранично слабкій присутності перспективних параметрів орієнтації – позитивних образів майбутнього, очікувань зростання статусу тощо.

Прикметно, приміром, що серед висловлювань про більшість параметрів потенційних змін у країні найпоширенішою в двотисячні роки стає саме оцінка «становище не змінилося» (її дають приблизно від 40 до 50 відсотків опитаних). Друга за популярністю відповідь – «становище змінилося на гірше». Вона дещо поступається за популярністю «становище не змінилось», але за розповсюдженістю близька до неї в оцінках медичного обслуговування, роботи правоохоронних органів, узаємин між людьми різних національностей, можливости добре заробляти, рівня особистої безпеки, розподілу матеріяльних благ, тобто за абсолютною більшістю позицій анкети, проте однозначно переважає лише в оцінці екологічної ситуації: практично три п’ятих уважають, що вона змінилася на гірше1. Так чи так, сумарно ці дві оцінки охоплюють сьогодні від 70 до 90 відсотків населення.

Понад дві третини росіян живуть із комплексом утрати (63% у 1993-му, 68% – у 2000 році жалкували за розпадом СССР), три чверті – із комплексом загрози та ворога, понад чотири п’ятих – із комплексом власної незахищености й навколишньої загрози («бесланський синдром»). Дві третини росіян сьогодні не впевнені в завтрашньому дні. Від трьох п’ятих до трьох чвертей опитаних у грудні 2005 року вважали, що в Росії за останні роки стало менше радости й упевнености, менше ладу та більше страху.

При цьому 70% росіян, за підсумками того-таки 2005 року, довіряють президентові Путіну, хоча десь три п’ятих не висловлюють довіри ні урядові, ні прем’єрові Міхаілу Фрадкову. Половина респондентів передбачають, що політичне життя країни й далі буде скандальною «боротьбою без правил» (у згоду та співробітництво різних сил вірять лише 19%; у можливість навести суворий лад згори – ще менше, 12%). Понад 80% росіян уважають, що й наступного року добробут Росії залежатиме винятково від світових цін на нафту. Такі найзагальніші оцінки поточної ситуації в її базових точках.

Параметри колективного самовизначення

Щодо колективної ідентифікації можна говорити про три наявні тенденції останніх років:

– зростання серед мас ізоляціонізму та ксенофобії («Росія має свій шлях», «Росія завжди мала ворогів, нам і сьогодні ніхто не бажає добра»);

– відмова від змін, примирення з собою такими, які є, і з совєтським минулим як зі «своїм власним» («За роки совєтської влади наші люди стали іншими, і це вже годі змінити»);

– прийняття ролі дистанційованих глядачів зі збереженням позиції незалучености, самоусунення від відповідальности за те, що відбувається нині, та майбутнє.

Роль «не цілком належних», ніби відсутніх, щось на кшталт алібі – форма соціяльности, що замалим не домінує в нинішній Росії. Вона характерна для самовизначення та поведінки маси як на ритуальному, так і на побутовому рівні. Але такими самими є поведінкові стереотипи у представників чинної влади, в тому числі й президента (інша поширена форма самодемонстрації, надто в стосунку до «чужих» і «нижчих», – блеф).

Промовистими є свіжі дані про ставлення росіян до такого елемента символічної самоідентифікації, як державний гімн. 85% росіян (дані грудня 2005 року) переконані, що громадяни країни мусять знати слова державного гімну, однак при цьому 70% опитаних слів нинішнього...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі