Свої пізнаються в нужді

Березень 2001
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
93 переглядів

Валентин Крисаченко. Історія Криму в джерелах і документах. Ч. І. Античність і середньовіччя. – Чернівці, 1998. – 264 с.

Валентин Крисаченко. Історія Криму. Кримське ханство. – Київ: «Твім інтер», 2000. – 333 с.

Саме у такому річищі ми звертаємось нині до історії світової цивілізації, саме з такими мірками ми маємо осягнути розвій її окремих етносів, культур та країв.

В.С.Крисаченко, Передмова до «Історії Криму»

«Історія людства – процес незворотній». Отаким глибоким спостереженням, перед яким тьмяніє Гераклітове «В одну й ту саму річку двічі не ввійдеш», починається передмова до першого тому збірки документів і матеріалів, що вийшла під скромною назвою «Історія Криму» як навчальний посібник, затверджений Міністерством освіти*. Віддамо належне упорядникові – доктору філософських наук «за сукупністю», «члену українських і міжнародних товариств, редколеґій, експертних рад» і лауреатові премії аж трьох президентів (України, Молдови та Білорусі) Валентину Семеновичу Крисаченку: зміст двотомного збірника тривіальністю не розчаровує. «Об’єктивний» і водночас «ціннісний» погляд упорядника падає на первородний хаос історії світової цивілізації, складений із маленьких краплинок-історій кіммерійців, амазонок, таврів, скіфів, печенігів та «інших великих та малих етносів, автохтонів чи прийшлих звідкілясь», і, безпомильно вихопивши «найтиповіші та найпоказовіші» тексти, проливає їх життєдайним потоком, що знаходить собі просторе річище, своїми обрисами разюче схоже на Дніпро-Славутич, а той, звісно, впадає в Чорне море, хвилі якого омивають, певна річ, береги Криму. Так доступно й образно історія Криму зливається з історією України. Тільки тепер набуває цілковитої прозорості смисл сказаних у рік формального об’єднання Криму з Україною (1954) пророчих слів «Навіки разом!», що їх тоді ніхто правильно не зрозумів.

Та й як було зрозуміти, коли уярмленому, спраглому твердого ґрунту своєї справжньої історії українському інтелектуалові доводилося грузнути по коліна в купах гною, сотворених юрмищами московських Авгіїв. Упорядник, незважаючи на заклопотаність в інших галузях науки («наукові здобутки В.С.Крисаченка добре знані в Україні та за її межами»), із завзяттям Геракла приступив нарешті і до цієї смердючої, як Гідра, стайні. Чистим Алфеєм ориґінального дослідницького методу й майстерністю перекладача він очищує від мулу чужинецьких тлумачень духовні джерела національної минувшини, розтлумачує, показує «автентичну, лексичну, смислову, теренну та патріотичну визначеність» (1, 241) питомо українських текстів, що була захована й понівечена у перекладах на остогидну москальщину. Із зібраних у двотомнику джерел «більшість були невідомими українському читачу» (1, 3). Лише поодинокі тексти вже виблискували в науковому обігу живим українським словом. Лише деякі з цих перлин заховалися у старих навчальних посібниках, виданих у Києві: «Історія України в документах і матеріалах» (1939 і 1946), «Хрестоматія з історії Стародавнього Сходу» (1954), «Хрестоматія з історії Української РСР» (1959). Тепер ці забуті скарби повертаються науковій громадськості України.

Хоч автор, як він сам застерігає, мусив обмежити коло залучених джерел, широта його задуму не може не вражати. Ось кілька прикладів, які свідчать про географічно безмежний і хронологічно бездонний континуум української історії.

В цьому науковому виданні Україна вперше виступає на сцену світової історії за півтора тисячоліття перед Христом...

Про автора
Категорiї: 

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі