Свобода vs розмаїття: ліберальна пентаграма спільного життя

Лютий 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1685 переглядів

 

Robert S. Leiken, Europe’s Angry Muslims: The Revolt of the Second Generation, Oxford University Press, 2011.

Muslims in Europe: A Report on 11 EU Cities by the Open Society Institute available at opensocietyfoundations.org.

Jonathan Laurence, The Emancipation of Europe’s Muslims: The State’s Role in Minority Integration, Princeton University Press, 2012.

Martha C. Nussbaum, The New Religious Intolerance: Overcoming the Politics of Fear in an Anxious Age, Belknap Press/Harvard University Press, 2012.

Paul Scheffer, Immigrant Nations, Polity Press, 2011.

Приблизно 2042 року, прогнозує Бюро перепису населення США, білі «неіспанці» (неіспаномовні) в країні опиняться у меншості щодо інших етнічних груп. Як співає хор в одному  чиказькому кабаре: «У 2042-му буде більше нас, ніж вас». Якщо Туреччина вступить до ЕС, то до 2030 року кожен п’ятий мешканець ЕС може бути мусульманином. Це розмаїття найпомітніше у таких містах, як Лондон, Амстердам, Торонто і Нью-Йорк. Приблизно 37% нью-йорківців народилися за кордоном; у Торонті ця цифра близька до 50%. Трьомастами мовами розмовляють у Лондоні. Один із чотирьох новонароджених у Британії має принаймні одного з батьків, що народився за кордоном.

Це не просто «іміґранти». Дедалі більше вони є людьми з «міґраційним минулим», як їх класифікує німецький уряд, або «постміґрантами», за влучним висловом Роберта Лейкена. Давно спостережено, що проблеми конфліктної ідентичности чи культурної шизофренії можуть бути найгострішими в другому чи третьому поколінні. Дешеві авіяперевезення, інтернет, супутникове телебачення та мобільні телефони  роблять дві батьківщини ближчими, ніж вони були для ірландських чи італійських міґрантів до США сто років тому. Навіть більше, ніж італо-американці початку XX століття, теперішні турко-німці, пакистано-британці, мексико-американці, камбоджо-канадці та китає-австралійці почуваються належними до двох світів. Цих нових европейців, канадців, американців чи австралійців не можна схарактеризувати лише за одним груповим ідентифікатором, чи це культура, чи етнічність, національність («турки»), релігія («мусульмани»), чи спеціяльно винайдені колективні маркери, як-от «іспаномовні» чи «афрокарибці». Наприклад, у Бірмінґемі в Англії, у місті, де на 2024 рік очікується не-біла більшість, постміґрантами є не просто індуси, сикхи чи мусульмани, але й панджабці чи мірпурці (з Мірпура в Азад Кашмірі), виборці лейбористської, консервативної чи ліберально-демократичної партій, уболівальники того чи того футбольного клубу, але, в жодному разі не останньою чергою, «брамі» – мешканці великого міста Бірмінґема, із його виразним акцентом та локальним патріотизмом. Близько мільйона людей у Британії тепер ідентифікують себе як людей «змішаної» ідентичности. У багатьох країнах усе більше людей є, як одного разу це означив президент Барак Обама, «дворнягами, як я».

Мультикультуралістська література, зі своєю тенденцією розвішувати на людей наліпки за культурою, часто не усвідомлює всього розмаїття цього дедалі змішанішого світу. Більш ніж будь-коли вона має враховувати розмаїтість у шкірі, розумі й серці однієї й тієї ж людини.

2

«Мультикультуралізм» став терміном із зовсім невизначеним змістом. Чи він відсилає до соціяльної реальности? Комплексу політик? Нормативної теорії? Ідеології? Минулого року я працював у робочій групі Ради Европи із членами з восьми інших европейських країн. Ми дійшли висновку, що це...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі