Свобода від шедеврів

Травень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
34 переглядів

На межі 1980–90-х років польські критики й письменники, під сильним враженням зламу в політиці, досить масово пророкували злам у літературі. «Поезія невільників живиться надією», – писав у 1988 році молодий початківець Марцін Свєтліцький. Через два роки чільний польський критик Ян Блонський закликав: «Нема сьогодні нагальнішого завдання, аніж розшукувати, публікувати, підтримувати людей молодих і – сподіваймося – справді нових...». 1991 року Марія Яніон хвалила зусилля тих середовищ, котрі «намагаються змінити образ культури у Польщі, виробити інше ставлення до неї, зробити її знаряддям зрозуміння дійсности – тут і тепер».

Багато говорило на користь того, що просто зараз, на очах остовпілих спостерігачів, література скидає віковічний, великий, трагічний, піднесений, а подеколи і смішний та анахронічний тягар: романтично-символічну парадигму польської культури. І зовсім небагато вказувало на те, що свобода – свобода зненацька збаналізована, повсякденна – виявиться цінністю так само клопітною, як і романтизм.

Дві дискусії, дві літератури?

По десятьох роках переважають голоси, сповнені розчарування, знеохочення або й неприхованої огиди. Мар’ян Сталя і Юліан Корнгаузер на шпальтах видання «Tygodnik Powszechny» склали рахунок ілюзій, пригадавши необачний роман поетів із медіями, захоплення чужими зразками й, одночасно, нехтування зразками своїми, незрозумілий культ молодости, розростання критики, а заразом – занепад ориґінальної творчости, й, нарешті, схильність до люстрації політичного минулого письменників. Їхнім палким секундантом виступав Ярослав Клєйноцький; решті суджень, публікованих у заслуженому часописі, різною мірою притаманна мінорність. Проте це десятиліття засуджує не тільки «Tygodnik», таку саму позицію має «forum», тижневий додаток до газети правиці «Zycie». Томаш Бурек обурюється духовною вбогістю, яка панує у письменстві кінця століття, й оголошує прихід «нової польської школи кічу». Схожі погляди мають, здається, деякі інші автори цієї газети, які висловилися в циклі «наш світ не представлений». На їхню думку, існує література, так би мовити, «погано побачена» (або, що гірше, свідомо зле бачена), письменство з національним характером, яке постало з глибоких есхатологічних мотивацій (Кшиштоф Дибцяк). Тож коли така творчість недостатньо розвинена, бо не знайшла собі місця, підтримки, заохочення або ж нею легковажили й зумисне висміювали, то вона тим більше повинна пробудитися без зволікань. Бо, як твердить Бурек, відштовхуючися від Германа Броха, «коли <...> краса перетворюєте на окрему, самодостатню мету, мистецтву починає загрожувати катастрофа. Замість поглиблювати, відкривати й упорядковувати дійсність, бавляться пошуками ефекту, декоративністю. Таким чином художня творчість набирає рис кічу, перетворюється на кіч». Твір, отже, не має права задовольняти лише загальновизнану міру свого часу, ані права на свою самостійність, осібність, випадковість, у межах котрої може – але таки не мусить – відбутися перетворення часткового й осібного на загальне та суспільне. Ці постулати варті пильної уваги, адже на підставі їх можна сформулювати висновок: навіть коли література змінилася такою мірою, що вже не відчуває себе зобов’язаною виконувати надзвичайні й учительські завдання, все ж частина громадськости (запевне немала) не може або, знову ж таки, через важливі причини, не хоче погодитися з такою переміною (з таким відступництвом). А проте якраз громадськість, нормальний читач – нормальний, тобто вилікуваний від неврозу, який досі викликали велика історія і політика, попри те, що його щоднини сіпають усілякі тривоги – мав бути ґарантом відмінности письменства у ІІІ Речі Посполитій.

Своєю чергою Едвард Бальцежан у місячнику «Arkusz» (2000, ч. 3) описує уклад або, радше, безлад, який настав після поразки ідейного мистецтва. «На кінець століття особливо зростає сила колізії між динамікою форм і безвладністю вартостей. Форми й стилі заступають одне одне, та це аж ніяк...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі