Свобода та вибір на Донбасі

Березень 2005
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
110 переглядів

Усі, хто стежили чи принагідно зазирали до текстів західних ЗМІ про останні події в Україні, звернули увагу на майже настирливе повторення тези про «розкол України». «Financial Times» писала, що новий президент змушений «керувати глибоко розколотою країною», польський публіцист Клаус Бахман на шпальтах поважної «Rzeczpospolita» (04.12.2004) пророкував Ющенкові клопоти з «проросійською, антиринковою (?! – А. П.) частиною країни». Згадки про «західноукраїнських прихильників Ющенка» і «східноукраїнських прихильників Януковича» були і є чимось самоочевидним, як і медійна уявлена спільнота «люди Сходу України» (Гантиґтон може тішитися).

Воювати з метафорами нелегко, тим більше, що, за цією схемою, «розкол» між «Сходом» і «Заходом» України символізував і віддзеркалював геополітичну битву Заходу з Росією. Приклад переконливої та коректної критики таких схем – стаття американського аналітика Айри Строс у «The Moscow Times» (01.02.2005), де авторка доводить, що більшість західних ЗМІ, висвітлюючи вибори в Україні в категоріях «геополітичної війни», фактично відтворили пропаґандистські кліше кампанії Януковича, а Ющенкова перемога засвідчила, зокрема, перемогу складнішого підходу над відверто спрощеним. Додам, що хоча перебіг і результати виборів стали доброю нагодою для розмови про природу українського реґіоналізму, ця розмова не вийшла за межі політичної риторики й аксіоматичних гасел. А отже, сама проблема вимагає проблематизування.

Цей текст містить лише окремі спостереження, до того ж особисті або історіографічні. Спостереження людини, що походить із так званого «Сходу», була свідком більшости подій революції (вживаю цей вислів, на відміну від багатьох ЗМІ, без лапок) в Дніпропетровську й намагалася неодноразово доводити західним співрозмовникам і друзям хибність мислення про те, що відбувалося, в категоріях «розколу».

Мене особисто чи не найбільше, поруч із витривалістю, наснагою та рок-н-рольним настроєм київського Майдану, вразили численні помаранчеві прапори на крамницях, готелях і звичайних будинках в центрі Дніпропетровська, що з’явилися водночас із постанням Майдану й висіли до дня переголосування другого туру, – відкрита маніфестація підтримки опозиції, небачена й неможлива в моєму місті за всі попередні роки незалежности. Це, а також щоденні мітинґи, наметове містечко й часткова лібералізація місцевого телебачення (явище так само унікальне) змушувало по-новому подивитися на місто, до реалій якого вже ніби звик. І це попри те, що за Ющенка в Дніпропетровській області проголосував кожен третій, а Янукович здобув удвічі більше голосів виборців.

Ризикну стверджувати, що загалом вибори не викликали ескалації реґіональних суперечностей (що їх некоректно ототожнювати з природними відмінностями між реґіонами, які є логічним наслідком самих розмірів України). Навпаки, вони дали змогу чіткіше усвідомити природу цих відмінностей і позбутися деяких ілюзій.

Зокрема, результати голосування переконливо показали, що російськомовність не дорівнює політичній проросійськості. Навіть беручи до уваги, що голосування за того чи того кандидата не можна автоматично ототожнювати з геополітичними симпатіями. Вибори засвідчили надзвичайно широкий і цікавий спектр мотивацій голосування: переплетення геополітичних, економічних, моральних чинників, помножених на розмаїття ситуативного вибору – від архетипної підтримки сильнішого чи, навпаки, скривдженого (тут Ющенкові вдалося майже неможливе: пережити трагедію і стати її героєм) до страху перед «донецькими» – що, зокрема, визначив симпатії дрібного бізнесу тієї-таки Дніпропетровщини. Окреме цікаве й трохи небезпечне питання: що сталося б, якби суперником Ющенка була інша постать, і як би це вплинуло на мотивації голосування?

Про Помаранчеву революцію вже почали писати як про Карнавал. Припускаю, що деякі її нюанси можна зрозуміти і в категоріях театральности. Чіткий розподіл ролей, який задали перші події в Києві й прибуття до столиці перших...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі