Світська відміна релігії

Січень 1999
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
63 переглядів

Богдан-Ігор Антонич. Твори. – Київ: Дніпро, 1998.

Богдан-Ігор Антонич належить до тих українських поетів, яких знають і шанують, і яких навіть нерідко читають з пам’яті. Всім відомо, що він був походженням із лемків, але останніх десять років життя провів у Львові. Однак, може, не всі знають, що українську літературну мову Антонич почав вивчати щойно на одинадцятому році життя. Вдома він говорив лемківським діалектом, який відрізняється від літературної мови наголосом, лексиконом та інтонацією – саме тими рисами, які мають величезне значення для просодії, а через це виняткову вагу для поета. Тому не дивно, що в першій збірці «Привітання життя» (1931) Антонич робить силу мовних помилок, які вказують на його клопоти з літературною мовою: в деяких рядках зустрічаємо ненормативний наголос, неправильне відмінювання іменників (польське замість українського) або просто лексичні полонізми. В наступних книжках таких помилок значно менше, бо він невпинно вдосконалював своє знання літературної мови. Про це писав у спогадах на десяті роковини поетової смерті Богдан Романенчук:

Літературної мови Антонич вчився, як і кожний з нас, із творів східноукраїнських письменників. А так Антонич говорив собі по-своєму, по-лемківськи, намагаючись здебільша достосувати свою мову до загально-галицької «літературної мови».... Галицька інтеліґентська верства загально – української мови не знала та й треба сказати, не дуже і хотіла знати. Письменники, журналісти та інші робітники пера старалися й намагалися писати (не говорити) по-літературному, але їх літературна мова мала ще багато-багато недоліків... Він вироблявся, як то кажуть, з кожним днем, щиро працював над кожним рядком, дуже сумлінно перевіряв наголос чи не кожного слова...

І все-таки «Привітання життя» стало великою літературною подією, як для критики, так і для читачів, бо Антоничів дебют виразно відрізнявся від пересічної галицької поезії того періоду. Насамперед тематичним новаторством: на тлі суспільно-політичної чи історичної тематики, яка заполонила творчість більшості інших українських поетів цього періоду, метафізичні, філософські й метапоетичні питання, що їх поставив Антонич, справді були чимось новим. І хоч збірка була ще доволі учнівською, стало ясно, що в українську літературу приходить непересічний талант, котрий пропонує нову поетичну візію світу і промовляє нечуваним досі голосом. Тож логічно запитати: звідки він такий, ще «нечуваний» у галицькій поезії, взявся?

Наша критика залюбки підкреслює контакти українських письменників із західноєвропейською літературою. Цей підхід стосується й Антонича. Тому нерідко пишеться про його зв’язки з творчістю Рільке, Фальке, французьких та іспанських символістів, натомість майже ніхто не обговорює найочевидніших літературних зв’язків Антонича – з культурою польською (до речі, географічно для українців також «західною»). Факти говорять самі за себе: Антонич був двомовний і його формальна освіта з дитинства була польською. Тому не можна не погодитися, що головним середовищем формування його особистості, принаймні попервах, було середовище польське. В Антоничевих записах знаходимо нотатки і посилання на польських письменників – Тувіма, Вєжинського, Пшибося, Чеховича, Мілоша та інших; в Науковій бібліотеці ім. Стефаника у Львові серед інших його рукописів зберігається список 100 польських авторів, яких поет хотів знати доглибно, а також книжок іншомовних авторів у польських перекладах (між іншими Шекспіра, Ґете, Бодлера, Рембо, Блока); навіть Вітмена, якого називає «міністром республіки поетів», він знає саме з польських перекладів. Антонич до кінця життя підтримував зв’язки з поляками, – в архіві можна знайти його кореспонденцію з Тадеушем Голендером та Каролем Курилуком. Зрештою, польською мовою він читав також літературу наукового та довідкового характеру – наприклад, про звірів третинного періоду.

На двомовний (як польський, так і російський) досвід українських...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі