Свідчення через сорок років

Серпень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1127 переглядів

Світло в темряві: Розповідь Сімона Стерлінга, який пережив Голокост, розказана ним Філіс Стерлінг Якобс. Переклад з англійської, Київ, 2012.

У квітні–травні 2011 року я стажувався в Музеї польських євреїв у Варшаві й мав змогу працювати в архіві Єврейського історичного інституту. У його фондах збережено величезний масив оповідей, записаних від польських євреїв здебільшого в перші післявоєнні роки, зокрема євреїв із Галичини та Волині, – польською та їдишем, часто з польським перекладом. Чому, думав я, українські дослідники історії Голокосту і взагалі відносин у трикутнику «поляки–євреї–українці» на території Західної України майже не звертаються до цього дуже інформативного зібрання джерел? (Винятки, звісно, траплялися, але вони не змінюють провідної тенденції.) В Україні кількість опублікованих спогадів галицьких євреїв, які пережили Голокост, досі є мізерною, і видають їх, на жаль, здебільшого неурядові організації коштом закордонних ґрантів.

Наприкінці 2012 року Український центр вивчення історії Голокосту видав спогади Сімона Стерлінґа – галицького єврея, який пережив Голокост. Їх переклали з англійської учні Бродівської гімназії під керівництвом учителів Андрія Корчака та Галини Личик. Окрім основного тексту, книжка містить слово авторової дочки Філіс Стерлінґ Якобс до українського читача та листи Сімона і його брата Ісака до родичів у підмандатній Палестині, написані в 1945–1948 роках із табору переміщених осіб.

Стерлінґові спогади охоплюють період від початку Другої світової війни до еміґрації в США. Філіс Стерлінґ Якобс записала їх на авдіокасету й розшифрувала у 1984 році, коли на Заході активізувалися дискусії про Голокост. У 1960–1970-х роках мешканці Західної Европи та Північної Америки асоціювали геноцид євреїв та інші злочини націонал-соціялізму передовсім із концтаборами, що їх визволили англо-американці в квітні–травні 1945 року. Від кінця 1970-х цей акцент змінився. А після того, як 1985 року вийшов багатосерійний фільм «Шоа», синонімом слова «Голокост» став «Авшвіц».

«Я не хочу розповідати тобі це, – звертається Сімон Стерлінґ до дочки напочатку. – Я не хочу робити тобі боляче». Але все-таки розказує: бо треба, щоб у США та інших країнах світу знали й спробували збагнути ці криваві злочини.

Упродовж війни я побував у багатьох місцях. Ніхто не обговорює ці місця та події, бо звідти нікого нема. Не залишилося жодних свідків. Наприклад, поблизу нас було село Миколаїв, яке було розташовано недалеко від залізничної колії. Декілька добропорядних єврейських родин жили там. Німці вивели їх усіх до невеликої гори. Люди викопали собі могили. Німці поспихували євреїв у цю яму, за винятком двох людей, яких залишили в живих, щоб вони закидали землею мертвих. Німці розстріляли цих людей. А коли ті двоє закінчили закопувати землею мертвих, німці також розстріляли і їх. Ніхто не знає про це. Нічого. А таке трапилося у тисячах сіл. Ніхто про це не говорить, розповідають лишень про ґетто у Варшаві, про Треблінку, Аушвіц чи Майданек, де були більшість з тих, що вижив.

Сімон Стерлінґ пережив Голокост у зрілому віці: під час війни йому було близько сорока. На відміну від більшости свідків, чиї оповіді зібрано в перші післявоєнні роки, він дав інтерв’ю тільки в середині 1980-х, і зрозуміло, що на зміст його спогадів впливає повоєнний досвід життя.

Автор спогадів зосередився саме на описі особистого досвіду життя і виживання в період від 1939 року. У спогадах немає жодного слова про життя і відносини між поляками, українцями та євреями у міжвоєнній Другій Речі...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі