Суспільство втрачених можливостей

Червень 2016
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
1
738 переглядів

Стали звичними попередження, що політичні події, які відбулися в Україні, — це не просто збіг обставин, а історичний шанс, який дається країні для різкого зрушення вперед. І що більше не буде такої можливости.

Та одна річ, коли випадало чути такі заклинання 2004 року — з вірою у світле майбутнє і з тривогою за сутінкове теперішнє, і зовсім інша — чути про це десять років потому. І не лише чути, але й промовляти самим, бо кількість експертів у сфері суспільних знань в Україні за десять років, які минули від одного Майдану до другого, не злічити.

Сотні тисяч, якщо не мільйони, українських громадян впевнені в тому, що перспективи країни вирватися з тенет радянського полону загрожено. І що другого такого шансу на оновлення країни не буде. І говорять про це, і говорять, і говорять.

Здавалося б, події зими 2014 року та подальша реакція активної меншости на збройну диверсію загонів російської армії — мобілізація патріотів у добровольчі батальйони і створення волонтерського руху, що забезпечує потреби фронту, — є чудовими прикладами самоорганізації.

Водночас ті ж свідомі громадяни, які не лише бажають добра своїй країні, але й роблять для неї все, що від них тепер вимагається, не вважають за необхідне організуватися у політичну партію. І наділяють повноваженнями пройдисвітів, владолюбів, злодіїв — великих і дрібних, які поводяться так, ніби в Україні нічого не змінилося.

Один народ:  що не партія, то гетьман

Свого часу кількість зареєстрованих політичних партій в Україні була співмірна кількості комерційних банків. Але якщо на фінансовому ринку протягом минулих років фіксуємо різке скорочення банківських установ, то постійний приріст збанкрутілих політиків веде якраз до збільшення партійних проєктів.

А українські виборці з кожним новим виборчим циклом усе більше нагадують товариство ошуканих вкладників. Замість того, щоб перестати довіряти обіцянкам та судити за справами, більшість громадян поводяться на виборчих дільницях так, ніби їм у день голосування виповнилося 18. Або 118. У підсумку українці обмінюють право на управління державою на обов’язок бути обведеними довкола пальця.

Як правило, вибір роблять за принципом «подобається — не подобається». Але прискіпливій увазі піддають не погляди на фіскальну політику та реформу охорони здоров’я, не перспективи науки та освіти і тим більше не виклики, що постають перед Україною у добу глобального технологічного та ресурсного зламу, наслідком якого є перехід на роботизовану, сервісну економіку. Звичайно, що ні.

Несуттєво, про що говорять політики у ток-шоу та розповідають в інтерв’ю. Головне, як вони говорять, із якими емоціями, наскільки підвищують голос та скільки слів на хвилину встигають вимовити. А якщо хтось намагається скласти уявлення про ідеологічні підвалини партій політиків, які додають до назв партій власні прізвища, той буде вкрай розчарований.

Партія Наталії Королевської «Україна — Вперед»

Українська морська партія Сергія Ківалова

Партія Сергія Тигіпка «Сильна Україна»

Радикальна партія Олега Ляшка

Партія «Блок Геннадія Чекіти “За справедливість”»

Партія «Народні ініціативи Олександра Фельдмана»

Партія простих людей Сергія Капліна

Партія «Блок Дарта Вейдера»

Партія «Команда Святослава Сенюти»

Партія «Блок Володимира Миколаєнка»

Партія «Блок Петра Порошенка “Солідарність”»

Партія УДАР Віталія Кличка (він, до речі, вже не має стосунку до партії, на вивісці якої значаться його ім’я та прізвище — Кличко значиться головою «Солідарности»).

Існує ще громадська організація з претензіями на політичну партію — «Антикорупційний рух Валентина Наливайченка».

Українське суспільство після перемоги народного повстання проти режиму Віктора Януковича зіткнулося, серед іншого, з відсутністю ідейно-політичної структурованости. І в таких умовах в країні...

Про автора

Долучіться до дискусії! (1)

Зображення користувача Микола Числін.
Микола Числін 4 серпня 2016 року, 18:33

Відверто слабкий матеріал: повторення прописних істин, оперування такими розмитими термінами як "народ" (за умовчанням "хороший", більш того - "однорідно-хороший") зведення всієї складності суспільних проблем до дихотомії "політикум-народ"...

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі