Суспільна угода, влада та реформи в Україні

Червень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
1392 переглядів

Соціяльні мислителі минулого створили теорію суспільної угоди з немалою кількістю вигадливих філософських інтерпретацій і однією невигадливою суттю: частину своїх індивідуальних прав і свобод кожен із нас віддає тим спраглим влади індивідам, які можуть використати їх і собі на користь, і нам на шкоду. Угоду скасовують ті, кому вона виходить більше на шкоду, ніж на користь. Так і сталося, коли розвалився «непорушний Союз». Суспільна угода в ньому мала десь отакий вигляд: «Ви, владна комуністична номенклатура, забезпечуєте нас (нову соціяльну спільноту – совєтський народ) захистом від необхідности думати про завтрашній день, а ми дозволяємо вам будувати для себе щось на кшталт світлого майбутнього всього людства». Угоду цю довелося скасувати за згодою сторін: ситуація в країні погіршувалася з таким прискоренням, що проблема дефіциту соціяльних благ стала актуальною не тільки для більшости пересічних громадян, але й для упривілейованої меншости. Стару угоду анулювали, а про нову за поспіхом забули. Та й як було не забути, коли перед колишньою номенклатурою забовваніла перспектива небаченого доти збагачення, а перед пересічними громадянами – привид нового світлого майбутнього (тепер уже капіталістичного).

         Пригадую масові опитування в Україні початку 1992 року: скільки сподівань було пов’язано з ринковою економікою. Тоді в масовій свідомості усталилося уявлення про очевидну перевагу капіталістичної економіки над соціялістичною системою господарювання. Багатство, свобода, відсутність дефіциту, технічний розвиток, ефективність і проґрес – ці риси капіталізму, які, на думку більшости, не були притаманними соціялістичній економіці. Що ж до традиційних ідеологічних наліпок – пригнічення, еґоїзм, нерівність – то цими пороками люди однаковою мірою наділяли обидві системи. Одне бентежило у тих опитуваннях. Три чверті громадян уважали, що для зарплат найманих працівників не має бути стелі, і ті ж таки три чверті гадали, що доходи (прибутки) треба обмежувати. Як наслідок, звісно, вийшло навпаки, позаяк очікування були вочевидь неадекватними, як і ті метелики 1991 року, в яких, із посиланням на дослідження якогось европейського банку, Україні було обіцяно після розпаду СССР негайне економічне процвітання. Та головне, що низи повірили у нове світле майбутнє і підтримали відмову від неабияк обридлого соціялізму.

         Що стосується верхів, то це побічне питання. Український політичний істеблішмент чимось нагадує чорну діру. Вона здатна в необмеженій кількості поглинати матерію, яка перебуває у полі її впливу, але робити висновок про її присутність у космічному просторі астрономам доводиться за непрямими даними. Саме тому соціологи не легковажать і непрямими показниками, пов’язаними зі спостереженнями за соціяльною ситуацією та глибинним вивченням окремих випадків. Накопичені дані свідчили про те, що і перелицьована номенклатура, і тим паче неодемократичні лідери готові були спізнати на власному досвіді всі принади капіталізму. Проте капіталізм явив свої принади тільки одній зі сторін угоди: верхи швидко отримали все, а низи – іще швидше – майже нічого, крім власних квартир і ваучерів на приватизацію двох-трьох пляшок горілки (такою виявилася вартість частини соціялістичного майна для кожного трудівника). Ось тоді й склалася нова суспільна угода: «Ви нас не чіпайте, і ми вас не зачепимо – кожен збагачується чи виживає, як може».

         Так жили майже двадцять років, доки нинішня влада вимовила фатальні слова про всеохопні реформи. Навряд чи ініціятори реформ не знали, у якій суспільній атмосфері доведеться реалізувати задумане: недовіра до влади, невдоволеність життям і непевність щодо майбутнього як домінанти масової психології. Розчарування двох постсовєтських десятиліть призвели до дискредитації ключових понять, які визначали ідеологію реформаторства, насамперед самого поняття «реформи», яке у більшості населення асоціюється переважно з розчаруваннями та втратами. Це особливо помітно у ставленні до...

Про автора

Долучіться до дискусії! (2)

Зображення користувача Петро  Білян.
Петро Білян 15 липня 2014 року, 09:08

Укласти зі своїми виборцями найпростішу суспільну угоду – угоду найманих менеджерів і роботодавця, яким у всіх демократично розвинутих державах у жодному разі є не доморослі неостанові олігархи, а рядові виборці

Закрадаються певні сумніви, що рядові українці можуть уявити себе в якості роботодавців. У них і досвіду такого нема, переважна більшість наймані працівники. Їм об'єктивно важко подивитися на ситуацію з точки зору роботодавця...

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Олександр Соколов.
Олександр Соколов 5 лютого 2016 року, 10:28

"ІСТОРИЧНІ ШЛЯХИ УКРАЇНИ В 21-му СТОРІЧЧІ." - http://politiko.ua/blogpost130912

Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі