Сумні ювілеї радісних подій

Вересень 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
54 переглядів

До обох подій населення поста­вилося неоднозначно. Всяке свято потребує витрат: на самий лише ремонт Хрещатика витрачено понад тридцять мільйонів гривень; двад­цять тисяч, за оцінками експертів, коштувала ювілейна монета з зобра­женням Леоніда Кучми, виготовлена в єдиному примірнику як «подару­нок» Президентові від державної мо­нетної фабрики. А тим часом уряд не має грошей на речі навіть найнеобхідніші — на платню вчителям, лі­карям, на пенсії для старих і неміч­них, на повернення фантастичних зовнішніх і внутрішніх боргів. Тож небезпідставно одна опозиційна газета окреслила святкування доволі злостивим заголовком «Бенкет під час Кучми».

Сумним є, отже, не сам «бенкет», а тло, на якому він відбувається. Зна­менно, що на уродини до українсь­кого Президента не приїхав жоден його зарубіжний колега, за винятком таких самих, ніби не зовсім «справж­ніх», президентів країн так званого СНД. Навіть «хазяїн», Борис Єль­цин, не «пожалував» сам на екс-ґорбачовську дачу в Криму, де відбува­лися урочистості, а лише прислав кількох другорядних персонажів зі свого почту.

Знаменною виявилась і відмова лідера соціалістів та ймовірного кан­дидата на президентський пост на наступних виборах Олександра Мороза від президентської нагороди. Привід простий: в умовах глибокої кризи, спричиненої некомпетентніс­тю та корумпованістю влади, прий­мати від цієї влади будь-яку наго­роду означає поділяти відповідаль­ність за те, що діється, й мовчазно со­лідаризуватися з державними уста­новами та їхньою бездарною політи­кою. На жаль, не спромоглися на та­кий жест націонал-демократичні лідери (і Чорновіл, і Драч, і багато інших відомих «опозиціонерів» по­приймали нагороди від Президента), отож серйозно говорити про їхні шанси на президентських чи інших виборах не випадає...

Видовища замість хліба

Соціологічні опитування, які час до часу з’являються в газетах, лише під­тверджують те, що видно й так. Зне­віра, байдужість, відчуження ось уже кілька років панують в українському суспільстві, яке має досить підстав не любити владу, а проте вельми кеп­сько собі уявляє, що слід робити, і як, і навіщо.

Четвертина населення перекона­на, що при владі лишилися «комуняки» й «антиукраїнські сили», яких слід замінити справжніми демокра­тами та патріотами, аби впевнено рушити в напрямку реформ, у на­прямку Європи — шляхом Польщі, Естонії, Чехії... Друга четвертина вважає, що в усьому винні «демок­рати» й «націоналісти», які розвали­ли «велику країну» й ось уже сьомий рік жирують на її уламках. А тому, кажуть вони, треба повертатися на­зад — до Союзу, до комунізму, до планово-розподільчої системи. Ще одна четвертина відверто каже, що нічого не знає і знати не хоче, усі ці проблеми її не обходять, бо всі па­ни — злодії, і всяка влада — бан­дитська. А тому треба цю владу по змозі обминати, по змозі дурити, і за всіх обставин мати її в носі. І нарешті найцікавіша — остання четвертина, котра теж нібито визнає, що нічого в політиці не тямить, проте замість то­тального нігілізму виявляє такий са­мий, сказати б, тотальний «плюра­лізм». Ця четвертина готова підтри­мати і рух до «Європи», і рух до Росії, і побудову капіталізму, і відбудову соціалізму, і лівих, і правих, і чер­воних, і жовто-блакитних — аби ли­ше не було бійки, себто війни, себто будь-якого конфлікту.

Саме ці дві четвертини й скла­дають ту «мовчазну більшість», на якій уже восьмий рік тримається панівний режим, котрий насправді не є ні лівим, ні правим, ні червоним, ні жовто-блакитним, а просто — сірим чи, як кажуть дотепники від полі­тології, — рожевеньким усередині, жовтенько-голубеньким зовні. Цей режим, який ось уже вісім років пе­ребуває при владі (попри певні міжкланові бійки й перетасування), не потребує насправді ніякого руху — ні до Європи, ні до Росії, ні до кому­нізму, ні до капіталізму, бо взагалі не живе категоріями майбутнього, ка­тегоріями якогось розвитку, якоїсь осмисленої стратегії чи бодай так­тики.

Він живе, як амеба,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі