Суд для суду

Вересень 2014
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
10
1256 переглядів

7 грудня 2013 року Громадський сектор Майдану оприлюднив «Програму негайних перетворень країни після повалення режиму Януковича», яка є коротким витягом із активно обговорюваної нині «Програми революції». Це відповідь на запитання «Що ми будемо робити?». Досить гучна назва, за якою – конкретні технічні рішення: і готові, й ті, що перебувають у процесі активного опрацювання.

Громадський сектор Майдану працює й надалі працюватиме над цією програмою, враховуючи, доповнюючи й переробляючи найцікавіші та найреалістичніші з наданих пропозицій. Один із найважливіших складників програми – реформа судочинства. Сьогодні це практично повністю корумпована, дисфункціональна система, здатна паралізувати майже будь-які реформи. Очікування до справедливости судів не просто низькі: свавілля, а часто й невігластва від них очікують майже як належного. Це навіть не нульова позначка довіри, це від’ємне значення, далеко нижче ватерлінії. Ступінь корумпованости системи перетворює втілення первісної місії судів із залагодження конфліктів у щось кардинально протилежне.

Цю систему, очевидно, треба повністю перезавантажувати. На користь цього можна навести не лише цілком самодостатні міркування справедливости й тривоги за долю невинних людей, ув’язнених у СІЗО та місцях позбавлення волі. Очевидно, відсутність дієвого і доброякісного механізму розв’язання суперечок, що виникають у суспільстві, викликає надзвичайно низький рівень довіри одні до одних у його членів. Наслідком цього є вкрай низький рівень узаємодії передусім на базовому рівні: будинок-квартал-вулиця-громада. Низький рівень узаємодії означає низький рівень соціяльної інфраструктури, низький рівень капіталізації і, зрештою, неможливість ефективно керувати спільним майном, до якого одразу ж присмоктуються різні спритники. Люди не очікують чесного і справедливого ставлення від інших, оскільки нормальности й вигідности саме такого способу співжиття ніщо не забезпечує. Щойно йдеться про якийсь більш-менш значний актив або повноваження з розпорядження ним, навіть просто загрозливу ситуацію, як вигулькує спосіб «знайти виняток», значно дешевший, аніж наслідки порушення, які навіть формально може бути встановлено законом. При цьому порівняно вище суспільне (із фінансовим зокрема) або владне становище зацікавленої особи не робить її вразливішою, як у розвинених суспільствах; воно, навпаки, стає додатковим важелем на її користь. Звісно, через відсутність довіри і неможливість адекватного прогнозування розвитку певної ситуації через залежність від суб’єктивних чинників і в самій системі судоустрою, і в зовнішніх чинниках, які впливають на неї, неможливим стає нормальне функціонування економіки, не кажучи вже про стале залучення навіть скромних невипадкових іноземних інвестицій.

Масштаби завдання: у країні приблизно 10 тисяч суддів, тисячі інших працівників суду, які, так би мовити, є частиною «харчового ланцюжка». Більшість із них уже майже на генетичному рівні сприймають наразі відсутню навіть позірну незалежність суду не як запоруку якісного й об’єктивного звершення правосуддя та універсалізації наявної судової практики, а суто як механізм досягнення власних суб’єктивних інтересів у поєднанні з інтересами різних зацікавлених осіб. Можливо, такі виклики вже були в інших країнах, проте ми не знайшли аналогів завдання такого масштабу в европейській історії. Готових рецептів немає. Те, що пропонує зробити Громадський сектор, мабуть, не матиме повних аналогів. Унікальний виклик потребує унікальної відповіді.

Нічого особистого (крім особистости судді)

Програма Громадського сектору Майдану передбачає повну переатестацію впродовж двох років усіх суддів через проведення всебічного багатоваріянтного анонімного тестування. Це тестування має відбуватися на засадах жорсткої меритократії, бути максимально автоматизованим і позбавленим впливу людського чинника.

Зміст цього тестування має враховувати не лише фахові знання та вміння, але й універсальні, як-от коґнітивні навички, загальну ерудицію, моральні та вольові якості (сукупність цінностей і похідних мотивацій, лідерські навички, самодостатність особистости, чинники самооцінки та репутації в уявленні самого/самої судді, здатність опиратися всіляким зовнішнім впливам).

Перевірка інтелектуального складника в тестуванні аж ніяк не є надлишковою: звершення правосуддя є складною інтелектуальною діяльністю, що вимагає високого рівня абстрактного мислення, зокрема порівняльного, у поєднанні з необхідністю вибору справді важливих конкретних деталей справи (зокрема, що вельми важливо, на етапі приготування до розгляду), а не лише механістичного відтворення на письмі позицій сторін та «підхожих» норм права.

Вузькофахові юридичні знання суттєво втрачають у цінності за величезної інтелектуальної інерції, коли будь-яка складна ідея стає антипатичною. Це передусім стосується ідеї верховенства права, яку в наших умовах часто-густо підміняють верховенством закону. Під ним тутешня позитивістська школа розуміє суто буквальне (зі зміною акцентів, залежно від умов та потреб) тлумачення однієї конкретної норми без урахування історії, сенсу і призначення її виникнення, системного зв’язку з іншими нормами та досвіду застосування аналогічних норм у тих країнах, що мають набагато розвиненішу практику з відповідних питань, звідки, власне, цю норму було запозичено, ба навіть конкретних обставин, умов і способів застосування, про які в ній ідеться.

Це, наприклад, повсякчас відбувається з конституційною нормою про обмеження права зібрання (ст. 39 Конституції України), що допускається лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігати заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Суди чомусь уважають, що наявність передумов для виникнення всіх цих обставин, яким необхідно запобігти, або кожної з них окремо доводити не треба, а щоб заборонити мітинґ, достатньо лише процитувати названу норму. Із таких рішень фактично випливає, що суди і судді впевнені: участи у мирних зібраннях прагнуть самі тільки любителі заворушень, потенційні злочинці, тяжкохворі й ті, кого хлібом не годуй, а дай лише зазіхнути на права та свободи інших людей. Щороку кількість заборон на мітинґи зростає: за даними Центру політико-правових реформ, кількість відповідних справ збільшилася в період 2009–2012 років до 358 на рік, тобто втричі, а кількість заборон – учетверо і сягає майже 90% позовів органів влади. Чи не спрямовано тут діяльність державного апарату на те, щоб мирних зібрань не стало? Чи є взагалі в цій суддівській «думці» бодай крихта доброго сенсу?

Отже, досить усталеним є цілковите нерозуміння верховенства права як ідеї передовсім про розумність правового реґулювання, втілення в ньому здорового глузду як такого, забезпечення ліберальної проґресивности норми права порівняно з деякими умовиводами, що панують у суспільстві. Саме тому судді мають бути не лише «навчені»; вони мають бути одними з найрозумніших людей, водночас здатних опанувати складні юридичні конструкції, із живим і проґресивним мисленням, спроможним осягнути навіть первинно цілком особисто несприйнятну ідею. Коротко кажучи, під час звершення правосуддя суддя має перетворюватися на мислячу машину найвищого класу, здатну в інтересах справи на певний час забути про власні уявлення й особливості сприйняття, аби предмет дослідження підкорився йому повною мірою із найоб’єктивнішим, а отже, справедливим результатом.

Достатній рівень загальної ерудиції також є вкрай важливим для впровадження адекватного судочинства. Суддя мусить мати чітке наукове уявлення про основи світобудови та суспільного життя, культури людства, достатній енциклопедичний і поняттєвий інструментарій на те, щоб зорієнтуватися і в звичайних життєвих ситуаціях у різних сферах людської взаємодії, і в тих ситуаціях, що виходять за межі властивого повсякденню. Суддя не повинен уважати за «спеціяльні» знання, які мав здобути ще під час навчання в середній школі: доходить до того, що на експертизу відправляють питання про визначення швидкости, маючи час та відстань, – задачка для 4 класу. Суддя має бути досить освіченим і відкритим для нових знань, аби завжди критично ставитися до результатів експертиз, проведених у справах, і то не лише за формою, але й за змістом. В ідеалі, готуючись до справи, пов’язаної з високою складністю досліджень, суддя має опанувати деякі знання принаймні на рівні середнього фахівця відповідної галузі, інакше як його рішення може бути адекватним і справедливим? Без цього йому просто буде несила вибудувати навіть власну лінію дослідження доказів, перелік того, які з них є справді необхідними для вирішення справи, і без цього не може йтися про керування процесом на належному рівні, про розуміння будь-яких складних подій, що є предметом судового дослідження.

Тести на рівень розвитку ерудиції також мають зафіксувати, в яких напрямках спеціяльних знань (чи то математика, географія, фізика, біологія, машинобудування, мистецтво, спорт тощо) суддя показав найадекватніші результати, і відповідні нахили безумовно має бути враховано при розподілі справ, що містять відповідні елементи.

Оцінка моральних і вольових якостей має бути не лише додатковою запорукою непідкупности і, якщо хочете, незламности судді під будь-яким впливом, але й джерелом знань про те, якої саме підтримки потребуватиме суддя за виникнення несприятливих обставин. Вона також враховуватиме здатність до розумно контрольованої емпатії та безсторонности. За найважливіший складник цієї другої слід уважати внутрішню відмову судді від розуміння суду як продовження репресивного ланцюга, а також глибоке усвідомлення тієї дихотомії, що, будучи державним службовцем, суддя завжди повинен виступити проти держави в тому разі, коли вона порушує права людини і громадянина, які підлягають розширювальному тлумаченню, в той час як повноваження держави – навпаки. Без цих складників суддівської професії про жодне верховенство права не може йтися.

Сторінки2

Про автора

Вважаєте, що матеріял, який ви тепер читаєте у відкритому доступі, цікавий, важливий та потрібний?

Ми - неприбуткова громадська організація. Підтримайте наших авторів та працівників редакції, передплативши друковану чи електронну «Критику», або зробивши посильну пожертву!

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм дієвим внеском!

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі