Сучасність у дзеркалі меланхолії

Січень 2017
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
407 переглядів

1

Берлін, Велика П’ятниця 2006-го, Potsdamerplatz, неподалік височить скляна будівля Sony Center, за декілька кроків – Tiergarten. Сонячне пообіддя вітряного дня, я стою в довгій черзі до бридкого павільйону Neue Nationalgalerie і читаю «Лєнца» – оповідання забутого, на жаль, німецького письменника Ґеорґа Бюхнера, похапцем приписаного до романтиків. Виставка, на яку сподіваюся невдовзі потрапити, називається «Меланхолія. Геній і безумство в мистецтві». Її привезли до Берліна з Парижа. Вона була готова вже давно, але – як каже її куратор Жан Клєр – раніше для неї не було відповідного клімату, бо ж кому хочеться пам’ятати про сум, коли всі довкола закликають: «Радіймо!». Виставка обіцяє бути успішною, ба більше – медії вже визнали її поважною подією, про неї пишуть і щоденні, й спеціялізовані газети. Її штурмують натовпи різношерстого люду: меланхоліки шукають власного коріння, чоловіки й дружини меланхоліків прагнуть пізнати непізнаних дотепер співмешканців. Здається, виставка влучила в чутливе місце сучасного західного суспільства, оголивши його потайне, сором’язливе дно. Як слушно зауважує Жан Клєр, щоденне втовкмачування медіяльних слоґанів про «щастя» і «позитивну налаштованість» викликають зворотний ефект: по всьому світу чимдалі більшає людей, які нездатні осягнути те, що їм вбивають у мізки, і тому потерпають на важку депресію. Парадокс полягає в тому, що ті самі медії, які манять міражами недосяжного щастя, активно рекламують і антидепресанти.

2

Це нині ми вживаємо слово «депресія», а ще сто років тому казалося «меланхолія». Щоб краще підготуватися до огляду виставки, я й узяв із собою «Лєнца». Головний герой (прототипом якого є письменник із таким, власне, прізвищем) – меланхолік із XIX століття, але чимдалі читаю, тим більше переконуюся, що це не припорошена пилом історії меланхолія, а розповідь про одного з нас. Лєнц страждає від «пронизливої самотности», яку ще називає «нудьгою», і почувається внутрішньо «порожнім, вистиглим, мрущим», а власне існування відчуває не інакше як «неуникний тягар». У цій дошкульній самотності йому відкривається марнота довколишньої дійсности. У бажанні втекти від світу, що «має страхітливі риси», Лєнц не раз – і безрезультатно – намагався вкоротити собі віку, аж врешті його господар, турботливий і побожний пастор Оберлін, змушений був відіслати його під охороною до Страсбурзького психіятричного шпиталю. Сьогодні психіятри впевнено діягностували б у Лєнца важку депресію і призначили б чималу дозу антидепресантів (інгібіторів, які впливають на продукування мозком сератоніну). Лєнц реґулярно приймав би «Prozac» (а якби жив у Польщі й був незаможним, то – «Bioksetyn») і повернувся б до суспільства, з якого його вирвало почуття безсенсовности. Так діє сучасна «спільнота»: усуває не причини, а наслідки депресії, зв’язуючи людей за допомогою фармацевтичних засобів або медійних трюків.

3

Єдиної меланхолії не існує. Існують натомість її численні форми, що по-різному відображають ту фундаментальну людську недугу, якою є відчуття минущости світу і себе самого. Слово «меланхолія» вигадали греки, щоб описати дивні стани людського тіла й духу, чи радше дивні випадки їх узаємодії. Чорну жовч (гр. melaina cholē), яку виділяє селезінка, вважали одним із чотирьох – разом із кров’ю, жовчю та флегмою – «гуморів», що кружляють у людському тілі. Надлишок чорної жовчі міг мати двоякі прояви. Добре, якщо від неї тіло й розум впадали у стан творчого збудження. Погано, якщо порушувався гомеостаз тіла і починалася хвороба. У першому випадку меланхолік приречений на геніяльність, у другому – на хворобу, і тілесну, й розумову. Стародавні уявлення про життєві соки та їх вплив на людський стан синтезував Аристотель, який у славнозвісному XXX розділі своїх «Історій [тварин]» написав, що «всі мужі, які були надзвичайними або в царині філософії, або в поезії, або в уміннях, відзначалися меланхолійним складом». Однак...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі