Страсті по Львову

Липень 2002
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
316 переглядів

Книжки та публікації, згадані у цій статті:

Andrzej Bonusiak. «Neidemocratyczna demokracja. Rzecz o Lwowie w latach 1918–1934». Lwów. Miasto. Społeczeństwo. – Kultura. Tom II. Studia z dziejów Lwowa pod redakcją Henryka W. Żalińskiego i Kazimierza Karolczaka. – Kraków: Wydawnictwo Naukowe WSP, 1998, s. 215–234.

Grzegorz Hryciuk. Polacy we Lwowie. 19391941. – Warszawa, 2000.

Ryszard Gansiniec. Notatki Lwowski (19441946). – Wrocław, 1995.

Ната Ленко (Наталія Леонтович-Башук). На межовій землі (спогади з Закерзоння). – Київ: Пам’ять століть, 1999.

Игорь Клех. Инцидент с классиком. – Москва: Новое литературное обозрение, 1998.

Aleksandra Matjuchina. W Sowieckim Lwowie. Życie codzienne miasta w latach 19441990. – Kraków, 2000.

Robert D. Putnam. Making Democracy Work. Civic Traditions in Modern Italy. – Princeton, NJ., 1993.

Концепція розвитку Львова. Перспективи стратегічної програми. Матеріали до конференції 3 березня 2001 р. – Львів: Інститут розвитку міста, 2001 (Андрій Садовий, Орест Друль, Юрій Зима, Олександр Фільц).

Їхні нотатки про наші порядки

Кадри про львівські заворушення я побачив на каналі «Евроновин» на початку травня 2000 року у своїй готельній кімнаті у Стокгольмі. Спочатку масова процесія з домовиною. Потім – група розлючених жінок розбивають якийсь скляний павільйон. І, нарешті, перестрашене лице міліціонера, який більше потерпав за себе, аніж за порядок на вулиці. Добре, що новини повторюються, і за пів години я зміг роздивитися й дізнатися детальніше: у львівській кав’ярні двоє молодиків побили до смерти українського композитора Ігоря Білозора за те, що той вимагав від них не співати російських пісень. Жінки, які верталися з похорону, в пориві безсилої помсти розбили шибки злощасної кав’ярні.

На запитання, що це у вас там робиться у Львові, я відповідав через два місяці в Гарварді, де викладав на літній школі. 19 липня «Financial Times» надрукувала статтю про переслідування у Львові росіян – статтю таку собі, нічим не ліпшу й не гіршу за те, що пише про Україну американська преса, але з тривожною супровідною фотографією: українські націоналісти, з символікою, дуже схожою на свастику, маршували серед білого дня центром міста.

Ще через рік у тому ж таки Гарварді ми зі студентами стежили за візитом в Україну папи Івана Павла II. Американські газети назвали його «суперечливим». Чому суперечливим? Бо папа приїхав зокрема до Львова, де місцеві українські націоналісти й греко-католики переслідують російських православних.

Україна ще раз програла інформаційну війну. Й образ націоналістичного Львова, витворений російськими засобами інформації, став у цій війні козирною картою. В повідомленні московських «Известий» (1.06.2000) про смерть Білозора між рядками можна прочитати, що 45-річний композитор загинув... захищаючи «право українця співати російською мовою»!

А рідний Львів зустрічає тебе після чергового повернення з-за кордону зовсім не тим, чого можна очікувати, начитавшись російських і американських газет. Таксист, везучи з летовища, вмикає голосну російську попсу. На прохання стишити вибачається по-українськи: «Я ж хотів як краще...». Книжкові ятки на центральному проспекті Свободи заполонила російськомовна література. У кав’ярні навпроти Львівського університету звучить «на живо» російська блатна музика. «Русифікація Львова завершилася», повідомляють місцеві газети.

Надивившись, наслухавшись і начитавшись усього того, дивуєшся: і де ж ті леґендарні українські націоналісти, УНА-УНСО, ветерани УПА та інші «нацики-социки», котрі так страхають захисників лібералізму, ринку й демократії на Заході та поборників православ’я і віковічної українсько-російської дружби на Сході?

Львів ніколи не перестає дивувати. За словами кореспондента «New York Times» (26.02.99...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі