Стовп у центрі Европи

Травень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
37 переглядів

Сталося так, що в одній із моїх передач на реґіональному ТБ в Ужгороді вмонтували відеосюжет, де маловідома кандидат філології говорить про один текст із моєї збірки «Зелений фирес». Говорить із захопленням, водночас плутаючи мюнхенський «Скляний палац» зі скляним накриттям якогось там ринку (асоціяція зі знаменитою київською Бесарабкою) і таким чином спотворює для телеглядачів уже спотворене.

Це можу вибачити недосвідченому журналістику, котрий рекламував літературну творчість, але не «кандидатці», студентка якої цілий місяць мордувалася над перекладом тексту на словацьку мову.

Сумніваюся також, чи вона розрізняє кремову маґнолію й фіолетову павлонію в ужгородському скверику Лаудона, підмаренник і сугайник у Карпатському біосферному заповіднику, постаті Вацлава Фіали й Шимона Голоші на мощеній андезитом вуличці маленького провінційного Тячева на знімках з минулого століття. Та залишмо ці рефлексії для неї.

Найгірше, коли поет мусить витлумачувати комусь власні обсервації саме в умовах, де ще живуча пропаґандистська й моралістична поезія, живуча, як колекціонування «дорогоцінної біжутерії» вчителькою початкових класів, як і те, що угорський Кечкемет славиться передовсім перченим салом, а не колонією художників, де вправлявся юний Адальберт Ерделі.

Так має бути, бо ж занадто дивно виглядають провінційні невродливі дівиці на майданчику перед реформатською церквою, тримаючи в руках поетичні збірочки, видані якоюсь піратською «Ініціятивою», аби звернути на себе увагу випадкових перехожих, як на особистості, що вміють римувати. Тих римувальників достобіса, як у справжній романтичній нації, і часто-густо некомпетентні підприємці викидають гроші прямо-таки на вітер, щоб у такий спосіб удовольнити амбітність знайомих дам.

Якось одна з таких дамочок підрулює на лискучому «фордику» підприємця-мецената до мого дерев’яного будиночка в підполонинських Карпатах, сподіваючись отримати рекомендацію до якоїсь там творчої спілки. І вже думаєш, як то з нею балакати: на рівні шкільних викладів літератури про сучасну поезію? Оксану Забужко вона знає хіба тому, що у назві її книжки є магічне слово «Sex», а в співрозмовника – «арихметика» чи «фараметлики», «фейса» чи то пак «фирес».

Це, виявляється, дуже просто. І спадає мені на думку, як я, тридцятилітній бевзь, випулявся по закосичених невістулькою петрівчаних сіножатях Космача, по старовинних гуцульських строях космачан, по замшілих мурах космацького цвинтаря, щоби в натурі вловити шарм поезії Герасим’юка. Як змушений був з новицькими лемками бити поклони (був Великий пост), щоби з ялинових дощок церковної підлоги вивудити дух віршів Антонича. Знайомий пан Кроліковський пішов у цьому мені назустріч, повізши 1989 року в найглухішу зворинку Низького Бескиду й чи не всієї Польщі...

Поезія може початися з найдрібнішого «цетлика» домашніх, сусідських маленьких архівчиків. Громіздкий гунгаризм «фирес» я спив зі старого мадярського машинопису 1915 року, в якому застараний власник трансильванської лісопильні просить місцевого священика посприяти робочою силою для лісозаготівлі. Машинопис на високоякісній стрічці, покапаний дощовою й талою водою (дранковий дах протікав), понадкушуваний мишами, що шастали по спорожнілому поді хатини-пустки.

Після задушливо-кадебістської совдепії всілякі штучки сприймалися не як добірні токайські вина, котрих в ужгородських гастрономах не бракувало, а як амброзія. Коли я чув про буковинську народну поетесу Параску Амбросій і до інтернатського лікаря звертався: «Амброзію Степановичу!», то це вже ставало справжньою амброзією.

Величезний годинник у переговорній залі мукачівської пошти й тридцятикопієчна кава від сторожихи міського кладовища подарували мені текст «Годинникар-самітник Бела Штерн...», що його захоплено декламував на ужгородських вулицях молодий «станіславчик» Олег Короташ. Надокучливі, як мухи в спасівку, журналісти все-таки допитуються: «Чому, пане Петре, Ваша поезія незрозуміла навіть для...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі