Сторіччя бунту, звойоване та вшановане

Грудень 2008
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
34 переглядів

Книжки, згадані в цьому есеї:

Jean Paulhan, 1884–1968 La Nouvelle Revue Française, Gallimard, 1969

René de Obaldia. Le Centenaire. Grasset, 1959

Colette, L’Étoile Vesper, Paris, Milieu du Monde, 1946.

Anaїs Nin, La cloche de verre, Éditions Des Femmes, 1975.

Francis Ponge, La Seine, Images de Maurice Blanc, Éditions de Clairefontaine, Lausanne, 1950.

 

Кльодові Лєві-Стросу – сто років. «Міти мислять себе в нас», – писав він. Від сьогодні його вік – складник його міту. Вже рік, як Кльод Лєві-Строс провадить відлюдне життя, спілкуючись лише з близькими людьми. Нагода зануритися у філософію старости?

Як цей чоловік-пам’ятник переживає величну публічну шану, що була йому надана в честь столітнього ювілею? «Безперечно, із деякою втомою» – сказала Франсуаза Еритьє, учениця Кльода Лєві-Строса, у передачі на «Франс-Інтер» від 26 листопада. На відміну від дослідниці Александри Давід-Неель, що у свої 100 років утнула гучну провокацію, переробивши паспорта, Кльод Лєві-Строс уникає розголосу. Численні заходи, заплановані на його соту річницю, не передбачають особистої участи іменинника. Але якби він висловився, то що сказав би нам? Адже навіть його мовчання здатне обертатися тривожним красномовством, досить лише згадати його останню появу на телеекрані у спеціяльному випуску програми «Кампус», яку канал «Франс-2» показав 17 лютого 2005 року. Тоді Лєві-Строс промовив жорстко: «Ось що я бачу: повсюдне спустошення; жахливе зникнення живих видів, чи то рослин, чи тварин, а також те, що саме через сучасну щільність населення людський рід живе, сказати б, піддаючися внутрішньому отруєнню; і ось що я думаю про сучасність і про світ, у якому я закінчую своє існування: це не той світ, який я люблю».

Хаос, навіть пекло, що також має жахливу ясність. Чи ще можуть старечі роки вмиротворити бунтівний дух? Не знаю, адже для тих, хто наближається до кінця життя, як можуть посміхатися прийдешні світанки? Сторічних людей нині понад 20 тисяч, і 85–110-річний вік уже винаходить нову філософію життя, що її я вивчаю як соціолог, але, залучаючи дисципліни, котрі завдячують Лєві-Стросові своє визнання, почасти в етнологічній манері, яка змушує відштовхуватися від матеріялу, а почасти в манері антропологічній, яка змушує дошукуватися нових людських законів. І я гадаю, що старість і старечі літа – це не так наперед оголошена кораблетроща, як, радше, час свободи духу, час приборканих бур, час сходження на берег. Можливо, завдяки клаптикам часу, на кшталт магічної чверти години, неповторних ранків і вечорів, про які так гарно пише на схилку життя Жан Полян у листі до знайомої: «Вівторок. Так, мені ліпше. (Правду кажучи, я дуже обачний, майже не виходжу з Буасиз.) Але подумайте, мені минуло вісімдесят років. Чи є сенс у цьому віці докладати якихось зусиль? Щоби здобути – що? П’ять чи шість років життя. Авжеж, для вас усе інакше. Але хто це сказав: “Може бути, що смерть – це життя, а життя – це смерть”? Гадаю, Есхіл. Надходить час, коли відчуваєш, що це дуже мудра думка. А втім, п’ять хвилин, кілька годин чи ранок – це довго, це скарб, який не варто втрачати. Ви не переживали хвилин, коли відчуваєш за кілька секунд цілу вічність? Це прийде до вас, будьте певні. Із дружніми почуттями, Жан Полян».

Це можна також знайти у кількох щедрих на образи рядках: «Сутінки закрались у хатинку. <...> Я став біля ослону. <...> Горобець зідрався високо, я нахилився до нього, аж раптом спиною відчув щось, що змусило мене озирнутися: сонце чекало, заки я попрощаюся з ним, коли воно сідатиме». Цими словами Рене де Обальдія, народжений 1918 року, завершує свого «Сторічника», опублікованого 1959 року. Герой цього роману-щоденника говорить про себе так: «За тринадцять років – моє сторіччя. Двері вітальні розчиняться навстіж, і сучасники увійдуть, аби мене торкнутись. <...> Минуло вісімдесят, вісімдесят два,...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі