Стан і становище польської інтеліґенції

Червень 2013
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
834 переглядів

Ця тема надто мені близька, аби я міг претендувати на наукову об’єктивність*. Коли беруся писати про XIX століття, себто про мою наукову царину, – тоді інша річ. Але цього разу йтиметься про «тут і тепер» чи бодай про «нещодавно». Хоч би як ми означували термін «інтеліґенція» (а всіляких дефініцій існує безліч), я все одно так чи сяк опинюся всередині цього кола, тож і не намагатимуся вдавати безсторонність. До того ж мені вже вісімдесят три, і моя пам’ять сягає тридцятих років минулого століття. А особиста неверифікована пам’ять завжди суперечить історичній науці, і нерідко буває в цій суперечці переконливішою, тож не варто плекати ілюзій.

Отже, якщо не критична історія, тоді що? Публіцистика? Тобто накидання читачам свого, як жартував Лєшек Колаковський, єдино правильного погляду на все? Таке мене не вабить, хоча загроза ідеологічного радикалізму навіть науковців іноді спонукає до участи в ідейних дискусіях, що стосуються прагматичних справ. На щастя, існує такий жанр, як есей. Це письмо, позбавлене і публіцистичної самовпевнености, і наукового педантизму. Есей протягом минулого століття став улюбленим жанром, у якому інтеліґенція – не лише польська, звісно – висловлюється на важливі для неї теми. Есей, тобто «спроба» або «шкіц», є водночас школою індивідуального стилю, де автор не приховує свого «я», своїх поглядів на світ і часи, в які йому випало жити.

1

Епоха комуністичного режиму – хоча в Польщі він був не такий жорсткий, як у Совєтському Союзі – після краху сталінізму (у Польщі після 1956 року) була для есеїстів викликом. У деяких царинах академічної історії чи соціології дослідники досягали помітних наукових результатів, щоправда, переважно ціною уніфікації мови та проблематики. Гуманітаристика тих часів напозір виглядає яловою, навіть коли згодом уважне око виявляє, що твір містить ориґінальні відкриття. Це ж можна сказати і про літературу. Посправжньому індивідуальне письмо знаходило прихисток в еміґраційних видавництвах і часописах, як-от у «Культурі» Єжи Ґедройця. У Літературному інституті, стовпом якого була «Культура», публікували статті й видавали книжки не лише автори-еміґранти, але й письменники, які жили в Польщі, – під псевдами або й справжніми іменами. Це друге становило певний ризик, ступінь якого важко було передбачити: він був то більший, то менший, залежно від інтенсивности владних репресій.

Ризик підігрівав апетити й авторів, і перемитників слова, кур’єрів та читачів – адже не було сенсу ризикувати заради текстів посередніх або таких, які можна було оприлюднити в Польщі. Ця ситуація надзвичайно сприяла саме есеїстиці – літературній, історичній, філософській, націленій на діягностування духовного стану тогочасної культури. Водночас із сьогоднішньої, щонайменше півстолітньої часової перспективи вона може правити за джерельний матеріял для дослідження інтелектуальних зацікавлень у «народній» Польщі. І витворювана картина є доволі втішною, бо ж ідеться про Чеслава Мілоша, Вітольда Ґомбровіча, Єжи Стемповського, Ґустава Герлінґа-Ґрудзінського – письменників, які перебувають на вершинах інтелекту і формальної майстерности.

У самій Польщі література лише зрідка досягала таких висот, зате цензура іноді спричиняла парадоксальні наслідки, адже, змушуючи авторів уникати буквальности й шукати порозуміння з читачами за допомогою своєрідних шифрів, вона сприяла відточуванню стилю. Завдяки цьому під тягарем того поліційно-цензорського режиму могли з’явитися такі блискучі майстри есею, як Лєшек Колаковський, Ян Стшелєцький чи Збіґнєв Герберт. Попри різну освіту й відмінні царини зацікавлень, усіх їх об’єднувала відданість гуманістичним вартостям і віртуозність письма. Характерним явищем було те, що навіть автори дуже складних есеїв часто здобували величезну...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі