Сприйняття Візантії

Листопад 1998
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
71 переглядів

1.

Коли ми чуємо вислів «Сприйняття Візантії», передусім спадають на думку ті сприйняття, що панували за часів її існування; і насамперед те, як сусіди Візантії бачили її впродовж тисячолітнього існування цієї імперії. Численні джерела залишили нам про це розмаїті свідчення: від захоплення перед блиском і багатством Константинополя до огуди та лайки на адресу візантійців; огуда та лайка були потрібні, щоб виправдати жадібність і ворожі наміри сусідів імперії. Між цими полюсами стоїть і недовір’я до «хитрих» греків, і вияви комплексу неповноцінності, що його відчував чужинець, прибувши в столицю Візантії.

Почнімо зі знайомих східнослов’янському читачеві прикладів. Як оповідає «Повість временних літ», посли з Русі, відвідавши наприкінці X століття богослужіння в константинопольському соборі Святої Софії, не знали (так вони, принаймні, самі говорили), чи були вони на небесах, а чи на землі; під глибоким враженням від побаченого вони сповістили свого князя про вищість візантійської релігії. Князь прийняв християнство і, як ми бачимо з Остромирової євангелії, через 70 років новонавернене християнське князівство вже створює мініатюри, за якістю та рівнем не гірші за ті, що їх у той самий час малювали у Візантії.

Одначе та ж таки «Повість временних літ» повідомляє, як тонко й хитро княгиня Ольга відкинула шлюбну пропозицію не будь-кого, а самого Константина Багрянородного. Не важить, що Константин на час цієї гаданої пропозиції вже був одружений цілих 25 років. Натяк зроблено: велика Візантія нас пожадала, а ми її відкинули! Пізніше, описуючи хитрий запит від візантійців кінця того ж таки X століття, Радзивілівський рукопис «Повісті временних літ» зазначає, що «греки брехливі є й до цього дня».

У другій половині X століття посол імператора Оттона І в Константинополі сповіщав, що на нього не справило враження гарчання скульптурних левів в імператорському палаці, бо він, мовляв, уже перед тим чудово знав, як улаштовано всі ці хитромудрі речі. Тимчасом Візантія, мабуть, не була байдужою самому імператорові Оттону, бо він прагнув руки візантійської принцеси для свого сина – майбутнього Оттона II. І досяг успіху: до нас дійшла табличка зі слонової кістки, яка сповіщала про щасливий шлюб.

Хроністи другого та четвертого хрестових походів, тобто подій середини XII – початку XIII століть, залишили захоплені відгуки про палаци, церемонії та витончені манери візантійського двору імператора Мануїла І Комніна. Вони з захопленим трепетом споглядали велич Константинополя – міста, за словами одного з них, «багатшого, ніж будь-яке інше від правіку». Проте мешканців цього розкішного міста підозрювати в тому, що вони геть усіх перевершують своїми пороками; це написав один із літописців, який, до речі, не любив Мануїла І й не довіряв йому.

А в XIV столітті кабінетні стратеги, серед них, наприклад, домініканець Ґійом д’Адам, поєднували плани відвоювати Святу землю, що її знов захопили бусурмени, з потребою насамперед захопити Візантію – країну, яку населяють лукаві, розпещені, брехливі й ненадійні греки.

Арабські джерела, незважаючи на ідеологічну прірву, що розділяла іслам і православне християнство, малюють нам аналогічну картину. З одного боку, візантійці (al-Rum) – вродливі, світловолосі й білошкірі; вони є прекрасними архітекторами: нас повідомляють, що велику Дамаську мечеть збудували в VIII столітті дванадцять тисяч ремісників, яких послав до Умаядського халіфату візантійський імператор; що мозаїки X століття в мечеті у Кордові (в Іспанії) походять із «великого Константинополя» – візантійці були чудовими художниками, здатними відобразити різний вік людини й різні людські почуття; що бібліотека храму Святої Софії в Константинополі, завжди описуваного з захопленням – осередок «усіх наук». Константинополь, столиця величезної Візантійської імперії, що простяглася на захід аж до Барселони – місто з чудовими палацами та церквами, прекрасне місто, подібного до якого не було досі й не...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі