Спрага естетизму

Січень 2003
Вважаєте відгук корисним?
Підтримати
0
164 переглядів

Василь Махно. Плавник риби. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002.

 

         ...переставляючи протягом століть літери цієї книги, можна нарешті віднайти ориґінальну Тору. Але тут важливий не результат. Важливий процес, вірність, із якою ти до безмежжя крутиш молитовний і літературний млин. Поступово відкриваючи істину.

Умберто Еко, «Маятник Фуко»

         ...смерть і безсмертя складають нерозлучну пару, більш прекрасну, ніж Маркс і Енґельс, ніж Ромео і Джульєта, ніж американські коміки Лорел і Гарді.

Мілан Кундера, «Безсмертя»

 

 

Куди зникають наші модерні поети? Можна просто сказати, що вони еміґрують до Америки й розчиняються там у просторі множинних пост-. Але сказати так – це приректи себе на вузькість географічних означників, які насправді є ситуативними, не позначають сталого місця, а отже, й не дають відповіді на наше запитання. Далі можна сказати, що модерні поети (тобто такі, до яких можна стосувати прикметники молодий, новаторський, модерністський) еміґрують узагалі. Тобто вони з часом просто губляться на далеких континентах, у нецікавій рутині буднів, у власній мовчанці, у коктейлі «Солті доґ» чи в чому там ще. Проте я особисто вважав би таку відповідь надто вже сентиментальною, а тому скористаюся сухішим і майже науковим поясненням: модерні поети розчиняються в жаданні класицизму – це коли пишеш «білим ієрогліфом по червоному полотні» в очікуванні безсмертя.

Канон – це не шухляда в секретері червоного дерева, куди той чи інший критик або історик літератури кладе твори поета, і навіть не комп’ютерний файл, який поступово дописує Вічність. Тобто, не лише «шухляда» і не лише «файл». Свідомий свого покликання поет сам творить свій канон; поки він переживає власну творчість – хвилини письма і хвилини читання – він сам собі антологія і, що найбільше його п’янить, сам собі хрестоматія.

Тому самотність у поезіях Василя Махна – це не лише екзистенційний стан його ліричного героя (пробачте за літературознавчий термін), але й інструмент його поетичного автотренінґу, і його власна поетика – сукупність категорій і правил, що визначають літературність. Поза самотністю, океаном, осінню, пагорбами, зерном, солодким когутиком із празнику – кільканадцятьма лексемами й топосами – поезії вже не існує. Тому треба, як за жмут соломинок, втриматися за ці кілька ієрогліфів власної поетичної мови, бо поза ними – «страх і тремтіння», «крик і шал», одне слово, «пустеля реальности».

Диптих про поезію

Поет Василь Махно свідомий своєї самодостатности. Адже це дає йому задоволення, безконечне перебирання теплих на дотик (зігрітих колишніми книжками та спогадами) слів, пророщування з них усе нових і нових верлібрів чи римованих не-верлібрів. Так триває пошук первісної правдивої мови, яка дозволяє назвати те, що звичною філістерською прозою не назвеш. Окремі слова поглиблюються, переростають у священні символи цього поетичного світу – це, власне, і є ті вкрай напружені згустки сенсу, мандруючи серед яких, можна відшукати глибинну сутність цього світу:

важливо іти мандрівцем з палицею

летіти метеликом світла – їжаком темряви –

амфітеатром морського дна – глухим звуком –

важливо йти додому – увійти в дім – мати дім

Окремі слова поступово вибудовують поету (і його читачам теж) затишні закапелки – театр, берег ріки, Чайна-таун, пивний бар «Gösser» – де зручно ховатися від негод і прикрощів світу. В цих затишних куточках можна зустріти парсуни давніх знайомих, що й собі пристали до цього острова – Антонич, Лорка, Щавурський, Одисей. Екіпаж аргонавтів не боїться мандрівки: тут вершиться поетичний епос, руно буде знайдено, а добрий старозавітній Бог пошле їм після всіх штормів як не...

Про автора

Долучіться до дискусії!

Зображення користувача Гість.
Щоб долучитися до обговорення цього матеріялу, будь ласка, увійдіть до свого профілю у Спільноті «Критики» або зареєструйтеся!

Просимо звернути увагу на правила та очікування від дискусії у Спільноті.

Опубліковано у часописі